В останні роки уявлення про грибоподібному мікозі багато в чому змінилося, що пов'язане з можливістю проведення імуноморфологічні (імунофенотипових) досліджень на молекулярно-біологічному рівні. Поставлено підсумнів доброякісний характер таких дерматозів, як крупнобляшечний парапсоріаз, актініческій ретікулоід, ексфоліативний дерматит Вільсона-Брока, які раніше відносили до премії-котичних і традиційно вважали доброякісними, але потенційно небезпечними щодо можливості трансформації в ЗЛК. Показано, що в ураженій шкірі хворих даними захворюваннями нерідко можна виявити присутність невеликої кількості (не більше 01%) клітин злоякісного клону лімфоцитів, що можетривалий час контролюватися системою протипухлинного нагляду організму, а у випадках придушення останнього завершуватися розвитком типових клінічних форм ЗЛК. На підставі цих досліджень пропонується називати зазначені захворювання клональних дерматитами і розглядати їх як стадію розвитку ЗЛК.

Оригінальну концепцію премікотіческіх захворювань запропонував G. Buig, який виділив групу псевдолімфомних абопрелімфомних захворювань (лімфоматоідний клональний дерматит, актініческій ретікулоід, ідіопатичний фолікулярний муціноз), абортивні лімфоми (мелкобляшечний парапсоріаз, сірінголімфоідную гіперплазію з алопецією, педжетоідную ретикульоз) і латентні лімфоми (крупнобляшеч-ний парапсоріаз, лімфоматоідний папулез), схильні до спонтанного регресу. В даний час термін «премікоз» у вітчизняній літературі вживається рідко.

Враховуючи труднощі клінічної діагностики ранніх стадій фібовідного мікозу, Можна виділити ряд клінічних ознак, що дозволяють проводити диференціальний діагноз грибоподібної мікозу з доброякісними запальними дерматозами. Про початковій стадії грибоподібної мікозу може свідчити наступне:

1) розвиток захворювання в літньому і старечому віці при відсутності в анамнезі вказівок на раніше встановлений хронічно протікає дерматоз;
2) постійний інтенсивний свербіж шкіри, не пов'язаний з часом доби, характером харчування і не усуваються при прийомі антигістамінних, седативних та інших протисвербіжну препаратів;
3) відчуття печіння, поколювання шкіри і озноби перед появою свіжих висипань;
4) локалізація вогнищ ураження на місцях, не тіпічнихдля захворювань, які вони клінічно імітують (псоріаз, екзема, нейродерміт та ін);
5) застійно-синюшний колір вогнищ ураження;

6) варіабельність початкових клінічних проявів, що призводить до частої зміни діагнозів (наприклад, екземи на нейродерміт, екзема на псоріаз або парапсоріаз, і навпаки) протягом усього періоду захворювання;
7) відсутність типових морфологічних елементів для передбачуваних діагнозів (екземи, нейродерміту, псоріазу, парапсоріаз тощо);
8) відсутність стійкого позитивного клінічного ефекту від зазвичай проводиться протизапальної та десенсибілізуючої терапії;
9) наростання інфільтрації в осередках ураження з розвитком захворювання.

Перша стадія класичної форми грибоподібної мікозу найбільш важка не тільки для клінічної діагностики, але і для гістологічної. Нерідко для встановлення діагнозу грибоподібної мікозу в цій стадії потрібні тривале клінічне спостереження хворого і повторні біопсії. Морфологічна діагностика ранніх стадій нерідко утруднена у зв'язку з тим, що хворі в цьому періоді захворювання і безпосередньо перед біопсією застосовують кортикостероїдні мазі, що призводить до лікарського патомор-Фозу вогнищ ураження.

Враховуючи труднощі клінічної діагностики ранніх стадій грибоподібної мікозу, Багато авторів робили спроби визначити комплекс типових морфологічних ознак цього періоду захворювання. При цьому одні автори вважали, що гістологічні зміни шкіри у першій стадії є неспецифічними, інші дослідники розглядали певні морфологічні ознаки ураженої шкіри як специфічні для ранніх стадій грибоподібної мікозу, зокрема надавали значення вивченню клітин дермального інфільтрату.