Особливої згадки вимагають генетичні аспекти специфічного запалення, зокрема при туберкульозі, що має суто певну етіологію (М. tuberculosis) і характерні клініко-морфологічні особливості. Вище ми вже торкалися ролі спадковогосхильності при туберкульозі. Сьогодні ця роль не викликає сумніву і доведено класичними методами клінічної генетики.
Особливості розподілу антигенів HLA у хворих на туберкульоз досліджувалися неодноразово (Хоменко А.Г., 1990; Jiang J. et al., 1983 та ін.) При цьому описувалися достовірні асоціації схильності до туберкульозу з конкретним HLA-фенотипом, проте, як і слід було очікувати, в різнихпопуляційних групах ці ассоаціі стосувалися різних антигенів. Цікаві повідомлення (Хоменко А.Г. та ін, 1987 1990), що розглядають особливості HLA-антигенного спектру хворих на туберкульоз, належать до трьох популяціям - російської (жителі Москви і Московської області), узбецької і туркменської.
У російській популяції високодостоверним асоціація була знайдена з антигеном Cw1 (р <0,001), а также антигенами В5 и В14. Примечательно, что при различии по локусам А и В в отношении локусов С и D (повышение частоты встречаемости антигенов Cwl и DR2) результаты оказались сходными во всех трех популяциях. Эти данные свидетельствуют, что HLA-фенотип может характеризовать восприимчивость к туберкулезу, хотя подчеркивается, что уровень восприимчивости находится под полигенным контролем (Хоменко А.Г. и др., 1987).
Неодноразово робилися спроби виявити асоціації схильності до туберкульозу з антигенами ряду інших генетичних систем: ABO, Rh, MNSs, P, Нр та ін Наприклад, є вказівки на прискорену Виявлення у хворих на туберкульоз фенотипів АВ (IV), Rh (-), а також антигену М (Мостовий Ю.М., 1983; Созикін В.Л. та ін, 1979; Campbell A., 1956). Разом з тим, при аналізі розподілу у хворих антигенів окремо взятої системи, асоціації найчастіше виявлялисянесильними і не узгоджуються з даними інших авторів.
З одного боку, це можна вважати результатом неоднорідності обстежуваних за етнічним складом та іншим характеристикам. Однак, з іншого боку, не можна не погодитися з думкою Авербаха М.М. і співавт. про те, що при пошуку генетичних маркерів схильності до мультифакторіальних захворювань, тобто таких, в патогенезі яких зацікавлені багато генів, атакож фактори зовнішнього середовища, найбільш доцільний комплексний підхід, що припускає одночасний облік фенотипів різних генетичних систем.
Проілюструвати сказане можна, наприклад, даними Ю.М. Мостового та співавт. (1984), які виявили, що вкрай рідко зустрічається у здорових осіб поєднання - Rh (-) P (-) Hpl-l - у хворих визначається на порядок (!) Частіше. Більше того, наявність такої комбінації сприяє, яквиявилося, розвитку деструкції легеневої тканини, хронізації перебігу процесу.
Одним з найменш освітлених аспектів розглянутої проблеми залишаються порушення цитогенетичного гомеостазу при формуванні запалення. Зв'язок змін цитогенетичного апарату клітин із запаленням в даний час встановлена. Зокрема, в літературі описано підвищення рівня хромосомних перебудов притаких запальних захворюваннях бронхолегеневої системи, як хронічекій бронхіт, бронхіальна астма, гостра пневмонія. Разом з тим, при-чічінно-наслідкові взаємини запального процесу і цитогенетичних альтерацій не до кінця зрозумілі.
Такого роду дослідження проводилися нами на кафедрі госпітальної терапії ім. акад. М.В. Черноруцкому СПб ДМУ ім. акад. І.П. Павлова у співдружності з Інститутом цитології РАН.Отримані результати виявили в клітинах хворих на бронхіальну астму достовірне в порівнянні зі здоровими підвищення частоти аберацій (ХА) і сестринських хроматидного обмінів (схо) (табл. 2), а також зміни ДНК-репаративної активності. Останні полягали в достовірному збільшенні інтенсивності спонтанного позапланового синтезу (НД) ДНК і снженііі індексу стимуляції репарації (ІСР) ДНК. ІСР визначали по відношенню значень індукованого НД ДНК до спонтанного НД ДНК.
Важливо підкреслити виявлену нами залежність ступеня вираженості цитогенетичних змін від провідного клініко-патогенетичного варіанта захворювання. Значення показників, що характеризують ДНК-репаративну здатність клітин, розрізнялися у хворих атопічний і інфекційно-залежною бронхіальною астмою. Так, значення ІТТ ДНК склали відповідно 72 ± 058 і 56 ± 056 (р> 005), а ІСР ДНК - 27 ± 024 і 21 ± 013 ( р <0,05).
Крім того, в дослідженні, виконаному співробітниками кафедри госпітальної терапії СПбГМУ (А.К. Солієв, Е.Н. Барабанова, А.Е. Лінц, Б.М. Услонцев) спільно з Інститутом цитології РАН (Є.І. Гентер, В.М. Михельсон) і Санкт-Петербурзьким науково- дослідним інститутом гематології та трансфузіології (Л.Н. Бубнова) було встановлено зв'язок рівня ДНК-репаративної здатності клітин з HLA-фенотипом. Зокрема, виявлено, що в клітинах хворихбронхіальну астму - володарів антигену HLA-A1 - значення ІСР ДНК достовірно вище, ніж у пацієнтів, в фенотипі яких даний антиген відсутній (25 ± 042 і 18 ± 014 відповідно, р> 005).
Серед чинників, здатних брати участь в формуванні цитогенетичних змін при запальної патології бронхів і легенів виділяють наступні: вплив інфекції, включаючи пряме цитогенетичне дію вірусів, а також непряміефекти бактеріальних і вірусних агентів; підвищений викид медіаторів запалення; ендокринні порушення, зокрема глюкокортикоидная недостатність і дисбаланс статевих гормонів; кількісна та функціональна недостатність клітинної ланки імунітету; інтенсифікація перекисного окиснення ліпідів і депресія антиоксидантного захисту. Перераховані і, можливо, деякі інші гомеостатичні порушення, пов'язані з запаленням, здатні прямо чи опосередковано впливати на процеси репарації ДНК,порушення яких розглядається як один з інтегральних механізмів реалізації цитогенетичних ушкоджень (Михельсон В.М., 1979; Умнова Н.В., 1986).
Активність системи репарації ДНК сама по собі відображає функціональний стан імуноцитів (Сильвестров В.П. та ін, 1985). Крім того, концепція імунного контролю за цитогенетичним гомеостазом розглядає цитогенетичні порушення у взаємозв'язку з функціонуваннямімунної системи (розпізнавання змінених антигенних детермінант клітин з хромосомними порушеннями і їх елімінація). Іншими словами, при зниженні активності імунної системи закономірно наростає число клітин з хромосомними перебудовами, які, будучи функціонально неповноцінними, посилюють імунодепресію, і "порочне коло" замикається.
Звідси логічно зробити висновок, що зміни цитогенетичного гомеостазу є не тільки наслідком запального процесу, але можуть виступати і в якості учасників його формування, зокрема, за рахунок внеску в неспроможність функції імунокомпетентних клітин. Підтвердженням сказаного можуть служити отримані нами дані про спряженості клінічної ефективності іммунокоррігурющей терапії зі зменшенням рівня структурних мутацій хромосом в лімфоцитах у хворих на бронхіальну астму.
Цікаво відзначити, що підвищена частота спонтанних хромосомних ушкоджень виявлена також у хворих на системну склеродермію (Rittner G. et al., 1988). Примітно, що хромосомні зміни виявлялися не тільки у хворих, а й у здорових кровних родичів, і були пов'язані з певним HLA-гаплотипом.
Дане спостереження наведено в якості додаткового аргументу на користь можливості первинного патогенетичного значення цитогенетичних змін при запальної патології. У контексті розглянутої проблеми такими аргументами (по крайней мере, непрямими) може служити встановлена нами зв'язок рівня ДНК-репаративної здатності клітин з HLA-фенотипом і кількості клітин з хромосомними перебудовами - з основними клініко-патогенетичними варіантами бронхіальної астми. Для уточнення можливої патогенетичної ролі цитогенетичних змін у ставленні запалення бронхів і легенів пошук доцільно продовжити в напрямку обстеження практично здорових кровних родичів хворих з даною патологією.
Підводячи підсумок всього викладеного вище, можна, як нам представляється, укласти, зокрема, наступне.
У розвитку запалення бронхів і легенів - На різних етапах його формування - значна роль належить генетично обумовленим факторам.
Звертає на себе увагу виражена неоднорідність генетичних дефектів, Що беруть участь в розвитку навіть окремо взятого варіанту запального процесу; це обгрунтовує необхідність диференційованого пошуку методів і засобів лікування.
Генетичні чинники здатні не тільки ініціювати або підтримувати окремі етапи формування запального процесу, але і визначати особливості його перебігу.
Наведені дані цілком укладаються в уявлення про біологічні дефектах як доклінічному етапі формування патологічного процесу, що, на нашу думку, можна застосувати не тільки до запалення в бронхолегеневій системі, але, мабуть, і до патогенезу будь мультифакторіальної патології.