Обсяг рідини, Витраченої на проведення гістерорезектоскопії, в середньому коливається від 4.0 до 8.0 л. При цьому її витрата залежить від багатьох факторів,відповідних конкретної клінічної ситуації. Серед факторів, що впливають на витрату рідини під час гістерорезектоскопії, необхідно виділити наступні:
по-перше, тип середовища розтягування; Безумовно, витрата низькомолекулярних розчинів значно вище, ніж сполук з високою молекулярною масою;

по-друге, обсяг хірургічного втручання - Зокрема, для абляції ендометрія абовидалення підслизових вузлів міоми невеликих розмірів потрібна менша кількість рідини, ніж для міом-резектектоміі пухлин порівняно великої величини;

по-третє, інтенсивність маткової кровотечі; Не викликає сумнівів, що при інтенсивному кровотечі витрата рідини зростає, оскільки збільшується потреба в постійному відтоку з порожнини матки розчину, пофарбованого кров'ю (при змішуванні з кров'ю розчинвтрачає свою прозорість, що, в свою чергу, ускладнює проведення операції);
по-четверте, безпосередньо обсяг порожнини матки, Оскільки потреба в контрастує рідини прямо пропорційна величині порожнини матки;

і, нарешті, досвід хірурга і технічна оснащеність -Висококваліфікованому хірургу, у забезпеченні якого є сучасна ендоскопічна апаратура,потрібно менше часу (отже, менша кількість розчину) для уточнення діагнозу і здійснення лікувальних заходів, ніж малодосвідченому лікаря або кваліфікованого хірурга, який працює на застарілому обладнанні. Беручи до уваги, що переважна більшість хірургів-ендоскопістів в практичній діяльності використовують розчини з низькою молекулярною масою, при перевитраті яких розвивається гіпонатріємія, особливої актуальності набувають методи оцінки втрати рідини під час гістерорезектоскопії. Витрата рідини в ході гістерорезектоскопії визначають з урахуванням потенційних причин її втрати, а саме:

1) излития розчину через іригаційний канал тубуса резектоскопа (за допомогою стопорного крана іригаційного каналу регулюють внутрішньоматкове тиск, а також відтік рідини, змішаної з кров'ю, забезпечуючи, тим самим, чітке зображення в окулярі телескопа);
2) закидання рідини в черевну порожнину через прохідні маткові труби;
3) інтравазаціі розчину:
4) відтоку рідини через простір між тубусом резектоскопа і шийковому каналом.

Викладене вище переконує, Що провідним показником, що впливає на втрати рідини, є внутрішньоматкове тиск. Згідно з результатами експериментальних досліджень in vitro, внутрішньоматкове тиск, необхідний для оптимальної візуалізації ендометрію і стінок порожнини матки, становить 75-100 мм рт.ст.

При тиску нижче 75 мм рт.ст. не вдається добитися адекватного розширення порожнини матки, а при відносно високому тиску (понад 100 мм рт.ст.) збільшується ризик інтравазаціі розчину, а також його закидання в черевну порожнину через гирла вільних маткових труб. Разом з тим, забезпечення повноцінного контролю за внутрішньоматковим тиском в ході гістерорезектоскопії пов'язане зі значними труднощами, так як величина тиску залежить від:

а) вихідного тиску і швидкості потоку рідини, б) діаметру з'єднувальних шлангів і каналів тубуса резектоскопа, в) швидкості відтоку рідини з порожнини матки, регульованою за допомогою стопорного крана аспіраційного каналу резектоскопа, г) обсягу порожнини матки та стану усть маткових труб.

Отже, встановити величину внутрішньоматкового тиску з високим ступенем точності не представляється можливим. У той же час, адекватний контроль за швидкістю потоку і тиском внутрішньоматкової інфузії дозволяє уникнути ускладнень, зумовлених перевантаженням об'єму циркулюючої рідини. Для цих цілей нами використовується аспіратор-іригатор «НАМОU ENDOMAT» («Karl Storz»), що забезпечує ізольовану регуляцію як швидкості потоку рідини, так і тиск її подачі.