Біохімічні методи дослідження крові, ліквору, сечі найбільш важливі для діагностики спадкових хвороб обміну речовин. Самим достовірним хметодом діагностики є визначенняактивності специфічного ферменту. Якщо первинний молекулярний дефект не відомий чи є технічні труднощі у визначенні активності того чи іншого ферменту, можна виявити патологію побічних шляхів метаболізму, надлишок субстрату, недостатність кінцевих продуктів реакції і т. д. Рання діагностика вроджених помилок метаболізму дає можливість провести патогенетичну терапію ще до виникнення неврологічних порушень. Визначення біохімічного дефекту є також основоюмедико-генетичного консультування та профілактики повторного народження хворих дітей.
З метою діагностики спадкових хвороб обміну речовин застосовують двоетапну систему біохімічного дослідження. На першому етапі за допомогою якісних реакцій (скрінірующіх тестів) виявляють контингент дітей з відхиленнями в тому чи іншому вигляді обміну. Скрінірующіе тести можна також використовувати для масового обстеженнявеликих груп населення, наприклад новонароджених в пологових будинках.
Поряд з біохімічними скрінірующімі тестами використовують мікробіологічні (тести Гатрі), засновані на виборчому зростанні бактерій в присутності певної амінокислоти.
Модифікацією цього методу є визначення амінокислотного спектра крові за допомогою мутантних штамів кишкової палички.
Слід пам'ятати, що характер вигодовування безпосередньо впливає на вміст амінокислот в крові новонароджених. У дітей, що знаходилися на грудному вигодовуванні, гіпераміноцідуріі зустрічаються в 11% випадків, а у штучно вигодовуються - в 27%. Для ребепка перших місяців життя також характерні транзиторні біохімічні порушення, зумовлені становленням і функціональної незрілістю ферментних систем. Зокрема,фенілаланін-гідроксилазних система у недоношених дітей формується пізніше, ніж у доношених.
Наступним етапом діагностики спадкових порушень обміну є напівкількісний і кількісні методи оцінки вмісту метаболітів у біологічних рідинах та активності ферментів в рідинах і тканинах організму.
Генеалогічний метод вневрології
Основними методами медико-генетичного дослідження є клініко-генеалогічний аналіз і визначення каріотипу.
Генеалогічний метод заснований на складанні родоводів та їх аналізі щодо тієї чи іншої ознаки захворювання, синдрому або аномалії розвитку, для виявлення яких серед членів сім'ї використовуються дані анамнезу і весь комплексклінічних та лабораторних досліджень.
Родоводи складають за допомогою загальноприйнятих умовних позначень, додатково до яких зазвичай для позначення ознаки можна вводити власні, відзначивши їх в легенді, що супроводжує родовід.
При складанні родоводу необхідно дотримуватися такі основні правила: представники одного поколіннярозташовуються на одній горизонталі; в шлюбному союзі жінка позначається ліворуч від чоловіка (виняток робиться для повторних шлюбів); рідні брати і сестри (сібси) позначаються в порядку їхнього народження.
Порядок складання родоводу може бути різним. У медичній практиці найбільш часто родовід складають починаючи з пробанда, тобто з хворого, який потрапив під спостереження лікаря. У цих випадках, щоб не захаращуватиродовід, в ній доцільно позначати лише ті ознаки, які можуть мати відношення до аналізованого захворювання або синдрому. Очевидно, що це можливо лише за тієї умови, що у пробанда поставлений нозологічний діагноз. При цьому необхідно враховувати можливу варіабельність клінічних проявів, ступінь їх вираженості (експресивність гена, його плейотропізм). У ряді випадків, коли захворювання може виявлятися не з народження, необхідно відзначити також вік представників родини.
Спочатку відомості для складання родоводу отримують шляхом опитування самого пробанда, його батьків та родичів. Слід, однак, мати на увазі, що, як правило, отримані таким шляхом дані бувають неповними як внаслідок незнання, так і навмисного приховування їх опитуваними. Тому слід прагнути до доповнення цих відомостей шляхом огляду і, якщо необхідно, всебічного обстеження якомога більшої кількості представників родини.
Особливу увагу слід звернути на можливість кровної спорідненості між батьками пробанда та інших членів сім'ї, і при цьому мати на увазі, що про це побічно можуть свідчити дані про місце їх народження. З'ясування місця народження необхідно також з точки зору можливого походження батьків з ізолянтом з високою концентрацією тієї чи іншої мутації або з ендемічних районів. Важливе значення для аналізу родоводу мають також професійні шкідливості батьків пробанда.
Лише після завершення складання родоводу приступають до її аналізу. Перш за все слід з'ясувати, чи є концентрація аналізованого ознаки в родині? Відповідь на це питання отримують порівнянням частоти його в даній сім'ї і частоти в популяції. Для рідкісних ознак питання зводиться до того, чи є повторні випадки даного захворювання або ознаки в сім'ї. Наявність концентрації ознаки або захворювання передбачає або його спадкову обумовленість, яку дію загального зовнішнього фактора.
Виявлений у хворих спадково детермінований первинний молекулярний дефект беззастережно свідчить на користь першої альтернативи. Однак, якщо він невідомий, крім заперечення другий альтернативи на користь першої можуть свідчити: розподіл ознаки серед членів сім'ї відповідно до законів Менделя і внутрішньосімейне схожість прояви та перебігу захворювання.
Якщо в сім'ї є тільки один хворий з підозрою на спадкове захворювання, То про спадковий характер патології безперечно свідчить виявлений первинний молекулярний дефект. Непрямими доказами спадкової природи можуть служити: кровну спорідненість батьків пробанда або походження їх з ізоляту, а також відсутність інших можливих причин патології.