І. А. Хрущ
Мінський медичний інститут

Personality peculiaritiesin children with phobic syndrome
I. A. Khrushch

Тривожно-фобічні розлади - група розладів, в якій тривогавикликається виключно або переважно певними ситуаціями абооб'єктами (зовнішніми по відношенню до суб'єкта), в даний час не єнебезпечними[7].

Реактивні стани і неврози займають одне з провідних місць внервово-психічної захворюваності дітей. До них відносятьсяформи,характеризуються переважанням страхів (фобій). Встановлено, що розлади ввигляді тривожності зустрічаються в 10-15% випадків[3]. Страх і тривога, будучиадаптаційними феноменами, здатні набувати стійкий патологічнийхарактер, коли виникає невідповідність між пережитої емоцією і реальноїнебезпекою. Характерна особливість дитячого віку - відносна легкістьпояви афекту страху. У дітей страх може бути викликаний будь-яким новим, раптовоз'явилися об'єктом. Підвищена фізіологічна і психологічна готовністьдітей до виникнення страху може бути обумовлена деякими чинникамивнутрішніх та зовнішніх умов. У числі факторів внутрішніх умов особливезначення мають тривожно-недовірливі риси характеру і прояви психічногоінфантилізму у вигляді підвищеної вразливості і сугестивності. Основний факторзовнішніх умов - неправильне виховання типу гіперпротекції з тривожнимипобоюваннями батьків з приводуздоров'я дитини[7]. Епідеміологічнідослідження показують, що в умовах економічної, соціальної та політичноїнестабільності йде накопичення фобій у загальній популяції. Фобії нерідко настількиінтенсивні, що приводять дітей до шкільної та соціальної дезадаптації[3].

Розвиток невротичних фобій представляє собою послідовний ланцюжоксимптомів, що відображає порядок формування особистісних реакцій у відповідь наусвідомлювану чи неусвідомлюванутравму. Першими виникають найбільшавтоматизовані вегетативні та сенсомоторні розлади, потімприєднуються афективні, і завершується розвиток синдрому становленнямфобічних розладів невротичного рівня.

Наші клінічні дослідження представлені даними, отриманими при обстеженніта лікуванні 126 дітей у віці 8-12 років з тривожно-фобічні розлади.При надходженні в стаціонар і після лікування визначали рівень тривожності поСпілбергеру, особистісні особливості (опитувальник Р.Б. Кеттела), емоційнестан (тест Люшера), адаптивність поведінки дитини в структуріміжособистісних відносин (тест Розенцвейга).

Тест Розенцвейга. Застосовується з метою вивчення особистісних особливостей хворих,впливають на психотерапевтичний процес. Тест включає 24 малюнка, на якихзображені фігурки, що знаходяться в різних фрустраційної ситуаціях. На кожномумалюнку персонаж зліва вимовляє слова,описують цю ситуацію. Над фігуркоюсправа знаходиться квадрат, у який випробуваний повинен вписати свою відповідь наслова першого персонажа. Кожна відповідь оцінюється з точки зору типуфрустраційної реакції і її спрямованості. Типи реакцій: 1) з фіксацією наперешкоді, 2) з фіксацією на самозахисті, 3) з фіксацією на задоволенніпотреби. За спрямованістю виділяють реакції: 1) внешнеобвінітельние, 2)самообвінітельние, 3) нейтральні (безобвінітельние)[4]. З 126обстеженихдітей у 56 (444%) переважали внешнеобвінітельние реакції з фіксацією насамозахисту, у 32 (254%) - самообвінітельние реакції з фіксацією на самозахисті. 

Тест Спілбергера. При визначенні рівня тривожності у дітей з фобічнісиндромом зазначено, що особистісна тривожність, відображає схильністьсуб'єкта до тривоги і передбачає наявність у нього тенденції сприйматидосить широкий спектр ситуацій як загрозливий і відповідати на кожну з них,має більш високі підсумкові показники, ніж ситуативна (реактивна)тривожність. Вона як стан характеризується суб'єктивно пережитимиемоціями: напругою, занепокоєнням, стурбованістю, нервозністю. Цестан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і можебути різним за інтенсивністю та динамічності[6]. Рівень особистісної тривожностівизначався як помірний (від 36 до 44 балів) у 44 дітей (3492%), високий (від47 до 72 балів) - у 43 (3413%). У той же час помірна ситуативнатривожність (від 33 до 44 балів) відзначалася у 62 дітей (4921%), висока (від 45до 63 балів) - у 25 (1984%).

Тест Люшера. Для якісного визначення емоційного стану застосовувавсятест Люшера, заснований на припущенні про те, що вибір кольору відображаєнастрій, функціональний стан і найбільш стійкі риси особистості[1].

Одним із прийомів трактування результатів вибору є оцінка положення основнихкольорів. Якщо вони займають позицію далі п'ятої, значить, що характеризуються нимипотреби не задоволені, отже, мають місце тривожність, негативнийстан.

При інтерпретації кольорових пар по Люшера у 39 (3095%) дітей зазначалосянегативний стан, почуття безнадійності, приреченості, прагненнячинити опір всьому, неадекватність у поведінці, у 58 (4603%) - станстресу, супроводжуване порушенням, недовірливістю, тривожністю, прагненням досамовиправдання.

Тест Кеттела. Модифікований варіант особистісного опитувальника, призначенийдля дітей 8-12 років, включає в себе 12 факторів, або шкал, що відображають деякіякості особистості. Кожен особистісний фактор розглядається як континуумпевної якості або "первинної риси" (в запитальнику він вимірюється встінах - одиницях шкали з мінімальним значенням в 1 бал, максимальним - 10 ісереднім - 55 бали) і характеризується біполярно. На біполярність вказує знак+ Або -, стоїть поряд з буквами алфавіту, що позначають фактор[8]. З 12особистісних чинників нами виділені два. Фактор Про відображає тривогу, занепокоєння,побоювання. Його значення коливалися в межах 7-9 стін у 97 дітей (7698%).Фактор Q4 відображає напруга, дратівливість, фрустрацію. У 83 дітей (6587%) Його значення досягали 8-10 стін.

Таким чином, проведене дослідження дозволяє говорити про те, що у дітей зтривожно-фобічні розлади особистісні особливості майже повністювизначають результат хвороби. У хворих з реакціями фіксації на самозахисту перше жзіткнення з дійсністю призводило до втрати впевненості в своїх силах.Діти, як правило, "йшли по лінії найменшого опору", висуваючи своговиправдання несприятливо склалися обставини, або використовували длядосягнення своїх цілей близьких, викликаючи в них почуття жалю. Всі дітивідчували великі труднощі в реалізації намірів як особистого, так ісоціального плану. Були потрібні активні спонукання ззовні для того, щобзмусити їх змінити щось у житті або вирішити конфліктну ситуацію. У той жеВодночас, за даними Е. А. Карандашева[2], У дорослих з невротичними фобіямитакий стан спостерігалося при реакціях з фіксацією на перешкоді.

Переважання в емоційній сфері особистісної тривожності, а також почуттябезнадійності, приреченості, неадекватності в поведінці і в оцінці приводить вНадалі до виявлення в структурі особистості емоційної нестійкості,неадекватності реагування на зовнішні події[5]. Ці особливості ускладнюютьадаптацію дитини до навколишнього середовища, знижують здатність до правильної оцінкиситуації. А наявність таких особистісних якостей, як підвищена збудливість,сверхреактівность на слабкі провокують стимули, надлишок спонукань, незнаходить практичної розрядки в процесі діяльності, що пов'язано як зособливостями темпераменту, так і з умовами виховання, може тількипідкріплювати дезадаптивних поведінку дитини.

 

Стаття опублікована в журналі "Медичніновини ".