Рекомендації: Шкірний тест на туберкулін для осіб без симптомів виконується в разі високого ризику зараження туберкульозом. Індикатори для вакцинації бацилами Кальмета-Герена (БЦЖ) обговорюються у наступних статтях.
Понад 22 тисяч випадків туберкульозу (ТБ) було зареєстровано в США в 1987 році. Ця хвороба асоціюється з легеневими і позалегеневими симптомами. Легеневі симптоми включають кашель, кровохаркання, задишку і плеврити. Позалегеневий туберкульоз вражає кістки, суглоби, лімфатичні вузли, викликає перикардит, може бути причиною здавлення спинного мозку в результаті туберкульозного спондиліту (хвороби Потта). Летальні результати найбільш часті упацієнтів старшого віку. Рівень смерті змінюється від 0.8-2.1% у підлітків до 16.5% у літніх. Кількість випадків туберкульозу найбільш велике серед азіатів, гавайців, негрів, індіанців, аборигенів Аляски і латиноамериканців.
Близько 1/3 всіх випадків, зареєстрованих в США, припадає на негрів, 14% на латиноамериканців, 11% на азіатів і гавайців і 2% на індіанців і ескімосів. ТБ серед бездомних зустрічається в 150-300 разівчастіше, ніж в середньому по країні, серед бездомних 27% хворі клінічною формою і 22-50% є носіями інфекції. Захворюваність ТБ істотно зросла за останні роки після стабільного спаду в період з 1963 по 1965 рік. Непропорційно велика кількість нових випадків спостерігалося серед негрів і латиноамериканців. Також очевидно, що знижений імунітет пов'язаний з поширенням ВІЛ.
Ефективність скринінгових тестів на туберкульоз.
Шкірний тест на туберкулін є основним для виявлення інфекції у разі відсутності її симптомів. Хоча деякі автори продовжують рекомендувати рентгенографію грудної клітини як основний засіб діагностики в групах високого ризику, рентгенографія в загальному вважається неприйнятним тестом для виявлення туберкульозу у безсимптомних осіб. Вона важлива, однак, як наступний тест для розпізнавання легеневого ТБ у інфікованих осіб, виявлених за допомогою тесту на туберкулін.
Найбільш точним шкірним тестом є тест Манту, в якому 5 одиниць (5ТЕ) очищеного білка туберкуліну (ОБТ) вводиться підшкірно для виявлення сповільненої гіперчутливості; ущільнення 10 або більше міліметрів в діаметрі зазвичай розглядається як позитивний результат.
Частота помилково-позитивних та хибно-негативних туберкулінових шкірних тестів залежить від багатьох факторів, які включають імунологічний статус, ступінь гіперактивної чутливості та переважання нетипових мікобактерій. В одних і тих же географічних регіонах нетипові мікобактерій (також як попередня БЦЖ) можуть давати реакції проміжної сили і таким чином обмежувати точність тесту. Хибно-позитивні результати також можуть бути отримані через неправильну техніки аналізу (наприклад, вимірювання еритеми замість ущільнення), гіперчутливість до ОБТ складовим, целюліті, реакцій Артюса.
Помилково-негативні реакції, які встановлюються у 5-10% пацієнтів, можуть спостерігатися в ранньому періоді туберкульозу перед розвитком гіперчутливості у астенічних хворих і осіб, хворих кількома хворобами (включаючи активний ТБ), а також в результаті неправильної техніки введення ОБП і невірного трактування результатів. Інші обмеження на проведення тесту Манту включають час і кваліфікацію, необхідну для найкращого вибору лікарів при інтерпретації результатів.
У попередні роки багато тести, пов'язані з уколами (наприклад, зонд Heaf і Mono-Vacc), були більш прийнятними через меншу вартість і легшою постановки, ніж тест Манту. Дослідження, що оцінюють точність цих способів, однак, давали несумісні результати. В цілому, очевидно, що безліч ін'єкційних тестів мають меншу визначеність і можуть мати неадекватну чутливість в порівнянні з тестом Манту. Згода пацієнта також показує ефективність шкірного тесту, оскільки пацієнти повинні повертатися до лікаря або справлятися про результати через 48-72 години після ін'єкції.
Особам, які мають негативну реакцію на туберкуліновий тест, Може знадобитися повторне тестування, однак остаточно не визначена інформація, що вимагається для встановлення оптимальної частоти ОБТ контролю. За відсутності такої інформації рішення лікаря про необхідність повторення тесту і частота повторення повинні грунтуватися на ймовірності подальших контактів з ТБ і ступеня довіри лікаря до точності обробки результатів тесту.