Медичні статті » Дерматологія » Фіброфоллікулома. Періфоллікулярной фіброма. Злоякісні лімфоми шкіри


Фолікулярна фіброма (Фіброфоллікулома) - вогнищева проліферація періфоллікулярной строми з компактним колагеном, що містить фібробласти, навколишнє один або більше деформованих волосяних фолікулів,від яких відходять тяжі базалоідних клітин, що проникають в фіброзну тканину.


Періфоллікулярной фіброма

Періфоллікулярной фіброма - Ураження полягає в осередкової проліферації клітинної фіброзної сполучної тканини без проліферації епітелію, що спостерігається при фіброфоллікуломе.

Множинні фіброфоллікуломи і тріходіскоми можутьасоціюватися з фіброепітеліальними поліпами, множинними гідраденомамі, а також з великими сполучнотканинними невусами. Сімейні випадки захворювання успадковуються аутосомно-домінантно.

Ці періфоллікулярное фіброми є множинними, маленькими, гладкими, білими або жовтуватими куполоподібними папулами, зазвичай розташовуються на обличчі.

Гістологічноперіфоллікулярное фіброми проявляються множинними маленькими, погано сформованими пілосебоцейнимі комплексами, що розташовуються в дуже вираженою фіброзної стромі. Супроводжуються проліферацією клітин зовнішнього шару кореневого піхви (як при періфоллікулярной фиброме).

Лікування періфоллікулярной фібром: Хірургічне видалення.



Злоякісні лімфоми шкіри

Злоякісні лімфоми шкіри (ЗЛК) відносяться до найбільш важким онкологічним захворюванням шкіри, основу розвитку яких становить патологічний процес, обумовлений проліферацією в шкірі лімфоцитів із зміненим геномом (клональних лімфоцитів).

Злоякісні лімфопроліферативні процеси в шкірі можуть виникати у хворих лейкозами талімфомами, коли має місце системне ураження кровотворної та /або лімфоїдної тканини. Залучення шкіри при таких захворюваннях зазвичай виникає при розгорнутій клінічній картині і носить вторинний характер. Даний розділ присвячений вивченню так назьшаемих первинних ЗЛК, доцільність виділення яких із загальної групи системних захворювань кровотворної та лімфоїдної тканин заснована на своєрідності гістогенезу, патогенезу, клінічних особливостей і підходів до терапії цих захворювань.

Історія злоякісних лімфом шкіри формування наукових уявлень про ЗЛК містить кілька періодів. Найперша клінічний опис належить J. Alibert, який в 1806 р. представив спостереження хворого грибоподібним мікозом. У подальшому були опубліковані роботи інших авторів спостерігали таких хворих, але вони були розрізненими і в основному містили опис окремих клінічних випадків.

У 50-60-х роках XX століття клінічна картина злоякісних лімфом шкіри основних нозологічних форм ЗЛК, зокрема найбільш поширеною з них - грибоподібної мікозу, була досить добре вивчена завдяки зусиллям рада видатних вітчизняних та зарубіжних учених: В.Я. Арутюнова, П.І. Големба, А.А. Каламкарян, Ю.Я. Ашмаріна, B.C. Проскурнін, І.І. Потоцького, Н.С. Потекаева, R. Degos, A. Sezary, Н.А. Gottron та інших. З цього періоду і до теперішнього часу в дерматологічній практиці клінічна діагностика ЗЛК заснована на наукових дослідженнях цих вчених.

Паралельно в ці ж роки проводились морфологічні дослідження злоякісних лімфом шкіри, За допомогою яких були вивчені гістологічні особливості різних клінічних форм ЗЛК, представлена динаміка гістологічних змін, що супроводжують пухлинний процес; починаючи з ранніх стадій розвитку до завершального періоду захворювання, або термінальній стадії. Були виділені морфологічні, прогностично значущі критерії оцінки ступеня злоякісності процесу, в чому велика заслуга належить патології: Л.І. Сич, Г.М. Цвєткової, V. Aplas, J. Civatte, R. Degos та інших.

В цей же період деякими авторами були зроблені спроби систематизувати злоякісні лімфоми шкіри на підставі клініко-морфологічних даних. З'явилися класифікації свідчили про серйозні різночитання в різних авторів в питаннях термінології, патогенезу та гістогенезу цих захворювань. Так, у вітчизняній літературі для загальної групи зазначених захворювань застосовувалися назви «гемодерміі», «гемобластози», «ретікулези», що більше вказувало на зв'язок цих захворювань з патологією системи кровотворення, ніж передбачало первинне розвиток їх в шкірі. Ще більші протиріччя в розуміння сутності даних захворювань вносили назви окремих нозологічних форм: «первинний ретикульоз шкіри», «ретікулодермія», «ретикулосаркоматоз» та інші, що певною мірою відображало пріоритетну в той період точку зору, згідно якої ретикулярна клітина вважалася стовбурової клітиною кровотворення, а самі ЗЛК розглядалися як вогнища екстрамедулярного кровотворення в шкірі.



...


2 (0,2265)