Перший закон - Закон єдності біологічного і соціального в епідемічному процесі. Система епідемічного процесу виникає і функціонує як взаємодія двох її складових, закономірно необхідних підсистем: біологічної(Епідеміологічна екосистема) та соціальний (локальні, регіональні і глобальні природно-соціальні умови життя суспільства). Взаємодія цих підсистем є причиною епідемічного процесу, а наявність і певні стани їх служать необхідними умовами реалізації даної взаємодії. При розриві взаємодії всередині біологічної підсистеми або при її розриві з соціальною підсистемою система епідемічного процесу перестає існувати.

Другий закон - Закон співвідношення функцій біологічного і соціального в системі епідемічного процесу. Соціально організоване суспільство є екологічним середовищем біологічної підсистеми епідемічного процесу, тобто епідеміологічної екосистеми, причому соціальна підсистема здійснює провідну (визначальну) функцію у взаємодії з біологічною підсистемою. Проте в цій взаємодії біологічна підсистема не пасивна, вона в свою чергу впливає на функціонування соціальної підсистеми, тобто суспільства.

Третій закон - Закон відповідності біологічної підсистеми епідемічного процесу його соціальної підсистемі. Кожним конкретним соціальним умовам відповідає певний стан епідеміологічної екосистеми. Зміни характеру та інтенсивності стихійних (виробничі та побутові умови життя населення) і цілеспрямованих (масові профілактичні заходи) впливів з боку соціальної підсистеми викликають кількісну і якісну адаптивну перебудову функціонально-морфологічної структури біологічної підсистеми, що забезпечує найбільшу відповідність її кожному нового стану соціальної підсистеми. Цей закон характеризує постійно діючий механізм еволюційного розвитку епідемічного процесу.

Четвертий закон - Закон прямих і зворотних зв'язків у системі епідемічного процесу. В умовах науково-технічного прогресу чим інтенсивніше негативний вплив епідемічного процесу на суспільство, тобто чим вище соціально-економічна значимість хвороби, тим інтенсивніше відповідна реакція суспільства у вигляді активізації цілеспрямованих заходів з нейтралізації та ліквідації цього впливу. У відповідь реакцією біологічної підсистеми епідемічного процесу на заходи щодо цілеспрямованого управління нею є адаптація її до нових умов соціально-екологічного середовища, що виражається на соцекосістемном рівні в зниженні соціально-економічної значущості хвороби.

П'ятий закон - Закон системної організованості епідемічного процесу. Системне єдність епідемічного процесу виражається в закономірному і постійній взаємодії всіх його рівнів, підсистем і елементів. Кількісні та якісні перетворення на кожному з рівнів відбиваються на функціонуванні всіх інших рівнів і в цілому на епідемічному процесі як на єдиної, інтегральної системі. Тому жодне масове профілактичний захід не може ні розраховувати на необхідну ефективність, ні гарантувати від небажаних епідеміологічних наслідків, якщо при його розробці, плануванні та реалізації не будуть враховуватися адаптаційні процеси, що виникають на всіх біологічних рівнях системи епідемічного процесу у відповідь на дане керуючий вплив.

Соціально-екологічна концепція в епідеміології дає можливість синтезувати в рамках єдиної наукової теорії результати вивчення таких різноякісних компонентів епідемічного процесу, як генетичні та біологічні властивості мікро-і макроорганізмів, з одного боку, і особливості соціального життя суспільства, з іншого. Вона дозволяє вивчати закони системного єдності епідемічного процесу, увібравши не тільки необхідні знання про компоненти системи, що вивчається, а й концептуально відтворюючи властиву цій системі цілісність у вигляді стрункого комплексу законів її функціонування та еволюції.

Основними рисами соціально-екологічної концепції є: спадкоємність по відношенню до класичного вчення про епідемічний процес, створеному Л. В. Громашевського та іншими вітчизняними епідеміологами; екологічний підхід до аналізу епідеміологічних явищ; використання системного підходу та інформатики для розкриття функціонально-морфологічної структури епідемічного процесу; науково обгрунтована трактування взаємин біологічного та соціального в епідемічному процесі; можливість безпосереднього використання основних концептуальних положень в протиепідемічної практиці, зокрема при побудові раціональної системи епідеміологічного нагляду.

Більш докладний виклад основних положень соціально-екологічної концепції епідемічного процесу можна знайти в монографії «Системний підхід в епідеміології», а також у збірнику «Епідемічний процес як соціально-екологічна система» (1987).