Характеризувалося загальним підвищенням агресивного попереджувального поведінки в I групі. Особливо яскраво це проявилося у особини. У особин II групи агресія була дещо знижена за винятком особи, у якої спостерігали деяке підвищення (з 0 до 6) частотиагресивної поведінки.
В результаті досліджень можна зробити висновок, що частота агресивної поведінки була вищою у особин, що піддавалися стресу, ніж у контрольних тварин в умовах індивідуальної метаболічної клітини.
Після проведення чотириразового іммобілізаційного стресу в I групі обидві групи були переміщені з індивідуальних клітин в одну загальну звичайнуклітку, в якій спостерігали поведінку особин в об'єднаній групі. До моменту об'єднання особин їх поведінка нормалізувався. Ми спостерігали утворення двох груп в межах загальної клітини. I група домінувала.
У особин цієї групи частіше спостерігали прояв агресивної поведінки: самець а використовував різноманітні елементи агресивної поведінки, включаючи контактні. У бета-і Y-особин була підвищена частота агресивнихпопереджувальних дій. Контактні елементи носили одиничний характер. В цілому при ссажіваніі особин в загальну клітку спостерігали підвищення харчової активності, зростання частоти агресивної поведінки і доброзичливих контактів між особинами.
Спостерігали освіта стійких пар особин, наприклад аібета. Ці особи трималися постійно разом, підтримували один одного в конфліктних ситуаціях, обмінювалися елементами дружелюбного поведінки (сиділи, тісно притулившись один до одного, грумінгувати один одного, покривали). У порівнянні з 1983 р. відзначали поліпшення стану особин I групи, підвищення їх загальної активності та інтересу до навколишнього середовища. Колишні ранги особин зберігаються стабільними. У особин I групи відзначено також поліпшення ЕКГ і пониження тиску при введенні субстанції р на тлі ОЕС.
Значення стресу в еволюції
Ми простежили зміни в поведінці мавп, викликані ізоляцією, і на моделі іммобілізаційного стресу.
Ізоляція сама по собі є потужним стресовим фактором (В. П. Пошівалов, 1975). Причому, як зазначає автор, тривала соціальна ізоляція у тварин може служити експериментальною моделлю для фармакологічних впливів при стресі. Для об'єктивної оцінки фармакологічної корекції порушень необхідно знати, як змінюються біологічні важливі норми поведінки (дослідне, харчове та ін), порушується взаємодія особин, їх контактність (В. П. Пошівалов, 1975).
Наші дослідження показали, Що ізоляція у дорослих мавп викликає порушення співвідношення функціональних сфер, диференціацію мімічних і жестових елементів агресивної поведінки, а також замещающую і зміщену активність з елементами патології. Ізоляція гальмує дослідну та маніпулятивну активність. Слід зазначити, що ізоляція діє вибірково в залежності від соціальних та індивідуальних особливостей особи.
Ми простежили динаміку відновлення поведінкових показників у самців павіанів-гамадрилів різних рангів на моделі стресу, викликаного іммобілізацією. У всіх особин на першому етапі відбувається ломка поведінки на вищих рівнях його інтеграції, порушуються характерні для виду послідовності дій, зберігаються лише окремі елементи поведінки.
На цьому етапі повністю були відсутні сфери агресивного і дружнього поведінки та маніпуляційної активності. На наступному етапі, через 24 год, відновлювалася індивідуальна сфера поведінки інтенсифікувалися доброзичливі контактні взаємодії і придушувалися прояви агресивної поведінки. Через 48 годин після іммобілізації практично повністю відновлювалися індивідуальна сфера поведінки, маніпулятивна активність і групові відносини. Через 72 годин після іммобілізаційного стресу поведінку самців павіанів-гамадрилів практично нормалізувався (М. Л. Бутовська зі співавт., 1984).
Наслідком перенесення стресу, Мабуть, можна вважати зміни в ієрархічній системі, в результаті яких найбільш підлегла особина зайняла місце другого за рангом самця в групі. Позитивним моментом цього типу стресу є виявлення найбільш адаптивно пристосованих особин, що займають, мабуть, найбільш підлегле становище, і домінантів. Найважче стрес переносили проміжні за рангом особи.
Подібні зміни ієрархічних відносин у групі лабораторних тварин (коти) спостерігалися після стресу, Викликаного електростимуляцією (страх). Домінуюча особина під дією страху починає втрачати лідерство і повністю втрачає його (М. М. Козловська, 1975). Подібну різноякісність особин у перенесенні стресу, викликаного ізоляцією, виявили у мишей (В. П. Пошівалов, 1975). Найбільш стійкими до стресу виявилися менш агресивні особини, у них швидше нормалізувалася діяльність. У групі високоагресивних особин відзначалася дуже висока загальна збудливість.