Близько 25% хворих поступають в стаціонар з ознаками хронічної недостатності нирок, Так як в клініці превалюють симптоми загального характеру. Хворі скаржаться на слабкість, стомлюваність, сухість у роті, спрагу,нудоту. При загостренні пієлонефриту підвищується температура тіла, з'являється озноб. Хворі молодого віку скаржаться на розлади статевої функції.
У зв'язку з відсутністю патогномонічних симптомів склерозу передміхурової залози в діагностиці важливе значення набуває правильність інтерпретації всіх даних комплексного обстеження. Загальний стан, хворих залежить від функціонального стану нирок. Сечовий міхур вдаєтьсяпропальпувати лише при наявності залишкової сечі.
Істотна роль в діагностиці належить пальцевому дослідженню через пряму кишку. При склерозі передміхурова залоза зменшена в розмірах, рівномірно ущільнена, межі її чіткі, серединна борозенка виражена, слизова оболонка над нею рухома. Нерідко пальпація залози супроводжується помірною болючістю.
На підставі даних лабораторного дослідження крові вдається виявити ускладнення склерозу передміхурової залози - хронічну ниркову недостатність (анемія, азотемія, ацидоз, гіпокоагуляція, порушення водно-електролітного балансу) і загострення хронічного пієлонефриту (лейкоцитоз зі зрушенням лейкоцитарної формули вліво до юних).
У разі відсутності ускладнень і супутніх захворювань при загальному аналізі крові та біохімічних її дослідженнях патології не виявляється. Оскільки склероз передміхурової залози найчастіше ускладнюється пієлонефритом, то характерними є помірна протеїнурія, леікоцітурія, зрушення реакції сечі в лужну сторону. Функціональні ниркові проби залежать від ступеня залучення в патологічний процес верхніх сечових шляхів.
Катетеризація сечового міхура здійснюється різними видами катетерів. Інструменти середніх розмірів (№ 19-22 за шкалою Шарьер) вільно проходять в сечовипускальний канал. Для захворювання характерні зниження урофлоуметріческі індексу (до 4-5 мл /с і більше) і наявність залишкової сечі. Це свідчить про атрофії м'яза, що виштовхує сечу.
Поряд з міхурово-уретральної непрохідністю відзначається порушення пасажу сечі і на рівні інтрамуральних відділів сечоводів. Це обумовлено поширенням склеротичного процесу на тканини, що оточують передміхурову залозу. При цьому шийка сечового міхура стає воронкоподібної і разом з трикутником зміщується під лобковий симфіз.
Устя сечоводів зближуються, інтрамуральні їх відділи витягуються, а просвіти відповідно звужуються. При цистоскопії виявляються гіперемія і набряк слизової оболонки в області шийки і трикутника сечового міхура. На решті слизова оболонка сечового міхура нерідко трабекулярна. У запущених випадках визначаються одне або обидва зяючі гирла сечоводів і множинні дрібні дивертикули.
У діагностиці склерозу передміхурової залози важлива роль відводиться рентгенологічного дослідження органів сечової системи. При виявленні на оглядовому знімку тіней конкрементів в проекції однієї або обох нирок можна побічно судити про порушення уродинаміки верхніх сечових шляхів. Величина і форма конкрементів різна, але переважають коралоподібні і множинні. Вони малоконтрастних, так як в основному складаються з солей фосфорної кислоти. Конкременти в проекції передміхурової залози не характерні для склерозу цього органу.