Отогенний характер внутрішньочерепного процесу служить показанням до виробництва хірургічного втручання з оголенням твердої мозкової оболонки, що дозволяє нерідко встановити точний діагноз. Нарешті,в ряді випадків сутність процесу з'ясовується лише при тривалому післяопераційному спостереженні.

З процесів, Не пов'язаних з вушним захворюванням, але існуючих одночасно з ним, найчастіше доводиться при диференціальному діагнозі враховувати туберкульозний менінгіт і пухлини головного мозку і його оболонок. Питання вирішується, хоча й не абсолютно достовірно, в першу чергу характером отиту і ступенем ймовірності розвитку при ньомуускладнення.

Діагноз туберкульозного менінгіту стає також дуже ймовірним при виявленні туберкульозних вогнищ в легенях, кістках, лімфатичних вузлах і т. д. Не треба, однак, забувати, що отогенное ускладнення може розвинутися і у хворого на туберкульоз. В даний час внаслідок застосування стрептоміцину перебіг і симптоматика туберкульозного менінгіту стали малотіпічнимі.

З огляду на те що стрептоміцин легко пригнічує і прояви гнійних ускладнень, раннє застосування його може привести іноді до низки діагностичних коливань. При дослідженні ліквору діагноз специфічного менінгіту стає переконливим при виявленні в ньому туберкульозних паличок. Випадання ніжної плівки дуже підозріло для туберкульозного менінгіту, а проте схожі з нею освіти з'являються іноді і при неспецифічних запаленнях.

Прозорість ліквору з лімфоцитарним невисоким плеоцитозом спостерігається частіше при туберкульозному менінгіті, а нейтрофільна реакція - при неспецифічному процесі.
На жаль, винятки з цього правила можливі.

Дуже важка діагностика при поєднанні пухлини мозку з гнійним середнім отитом. При наявності ознак ураження віддалених від вуха відділів мозку ймовірність знаходження абсцесу менше, ніж пухлини. Розвиток клінічної картини при пухлини йде значно повільніше, а внутрішньочерепний тиск досягає зазвичай більш високого рівня, ніж при абсцесі.

Зміни очного дна при пухлинах зустрічаються частіше і досягають більшої виразності, ніж при абсцесах; брадикардія ж, навпаки, частіше спостерігається при абсцесах. Паралічі черепномозкових нервів при гнійниках мозку мають більшу вибірковість (VII, VI, Ш). Абсцес мозку значно частіше дає підвищення температури, швидке наростання загальної слабкості, розбитості, апатії і зміни крові запального характеру.

У спинномозковій рідині хворих отогенний абсцесом наростання плеоцітоза йде зазвичай паралельне підвищенням вмісту білка; навпаки, для пухлини більш характерна білково-клітинна дисоціація. Менпнгеальний синдром також при пухлинах виявляється рідше, ніж при абсцесах. В. П. Ярославський зібрав за 30 років у вітчизняній літературі 11 випадків опису пухлин мозку у хворих гнійним середнім отитом; лише в одного з них діагноз був поставлений правильно.

Іноді легко змішати з абсцесом мозку і менінгітом ряд грубих порушень мозкового кровообігу - внутрішньомозкові і субарахноїдальні крововиливи (С. Ф. Літник тощо), тромбози мозкових судин, зокрема задненижней мозжечковой артерії[Фишлер (Fishier)]. Поєднуючись з епітімпанітом, вони насилу можуть бути диференційовані від внутрішньочерепного ускладнення.