Дітям, у яких поряд з інфантильними спазмами є інші пароксизми, крім гормонів призначають і протисудомні препарати.
При відсутності ефекту від лікування або поганій переносимості препарату виникає необхідність заміни одних ліків іншим. В таких випадках слід враховувати еквівалентні співвідношення основних протисудомних засобів: для бензонала і люміналу вони становлять 2: 1 хлоракона і люміналу - 15: 1 дифеніну і люміналу - 15: 1. Знання їх допомагає уникнути почастішання припадків при різних модифікаціях лікування.
При лікуванні судом поряд з антиконвульсантамислід періодично призначати дегидратационную терапію: діакарб, гліцерин, бринальдикс, лазикс (фуросемід), магнію сульфат.
Якщо в результаті лікування припадки припинилися, його слід продовжувати ще не менше 2 років. Потім під контролем ЕЕГ дози препаратів поступово знижують до повного скасування.
При різкому зниженні дози припадки можуть відновитися, можливий розвиток епілептичного статусу. Не рекомендується знижувати дозу в період соматичних або інфекційних захворювань. При тривалому застосуванні необхідні контроль за загальним станом дитини, аналізами крові і сечі.
При фебрильних судомах в гострий період поряд з жарознижувальними засобами та антибіотиками необхідно призначати антиконвульсанти відповідно масі і віку дитини, дегидратирующие кошти при наявності симптомів підвищеного внутрішньочерепного тиску, набряку мозку.
Питання про доцільності призначення протисудомних засобів після першого фебрильного нападу з метою попередження повторних нападів, трансформації фебрильних судом в епілепсію, розвитку неврологічних і психічних порушень у кожному випадку має вирішуватися індивідуально в залежності від віку дитини, сімейного анамнезу, преморбідного стану, характеру та тривалості судомного нападу, змін на ЕЕГ.
Якщо приступ був короткочасний і немає факторів підвищеного ризику щодо виникнення афебрільние судоми, то антиконвульсанти не призначаються до другого фебрильного нападу. Якщо фебрильні судоми виникли у дитини раннього віку з об'єктивними ознаками первинного ураження мозку, лікування фенобарбіталом слід починати після першого нападу. За наявності у дитини другого афебрільние припадку його треба лікувати як хворого на епілепсію.
Лікування фенобарбіталом проводиться протягом 2 років після фебрильного нападу, а при повторенні судом - до 3 років. Терапія переривчастими курсами неефективна.
Профілактика судомних пароксизмів у дітей раннього віку зводиться до попередження пренатальних, перинатальних та постнатальних ушкоджень мозку, ранньої діагностики та патогенетичного лікування основного захворювання, що викликало судоми. Важливим є попередження трансформації судомних нападів в епілепсію. Наявність повторних нападів, а також виявлення на ЕЕГ ознак епілептичної активності є підставою для назначепія превентивної протисудомної терапії.
Тому дітей, У яких був хоча б один судомний напад, необхідно взяти на диспансерний облік і спостерігати протягом тривалого часу.