Екскреція азоту може бути використана для визначення метаболізму білка. У білку міститься приблизно 16% азоту. В процесі метаболізму білка близько 90% присутнього в білку азоту екскретуються з сечею у вигляді сечовини, сечової кислоти,креатиніну та інших менш важливих сполук, що містять азот.
Інші 10% екскретуються з каловими масами, Тому швидкість розпаду білка в організмі може бути підрахована шляхом визначення вмісту азоту в сечі: до цієї кількості додають 10% азоту, екскретіруемого з калом, і множать на 625 (тобто 100/16). Таким чином можна визначити загальну кількість білка, що розпався в організмі за добу. Так, наприклад, екскреція 8 г азоту з сечею задобу означає, що близько 55 г білка піддалися розпаду. Якщо щодобове споживання білка менше кількості його розпаду, говорять про негативний азотистому балансі, що означає щоденне зменшення вмісту білка в організмі.
Дихальний коефіцієнт - Відношення обсягу виділеного СО2 до обсягу спожитого О2 - можна використовувати для визначення витрати вуглеводів і жирів. Якщо вуглеводи метаболізуються з використанням кисню, то при окисленні кожної молекули вуглеводів утворюється 1 молекула вуглекислого газу і витрачається 1 молекула кисню. У цьому випадку відношення обсягу виділеної вуглекислоти до об'єму спожитого кисню, зване дихальним коефіцієнтом, при окисленні вуглеводів дорівнюватиме 10.
При окисленні жирів в середньому на кожні 70 молекул утворився вуглекислого газу припадає 100 молекул спожитого кисню. Дихальний коефіцієнт при окисленні жирів складає 07. При окисленні тільки білків дихальний коефіцієнт приблизно дорівнює 08. Кисень, що витрачається на окислення цих речовин, взаємодіє з атомами водню, в надлишку присутніми в молекулах цих речовин, тому при використанні рівних кількостей кисню утворюється менше вуглекислого газу.
З цієї причини дихальний коефіцієнт при окисленні білків і жирів менше, ніж при окисленні вуглеводів.
Розглянемо, як можна використовувати дихальний коефіцієнт для визначення ступеня використання тих чи інших поживних речовин в організмі. Кількість вуглекислого газу, виділеного легкими, поділена на кількість кисню, спожитого за той же час, називають показником легеневої вентиляції. Якщо цей показник відслідковувати приблизно протягом години, показник легеневої вентиляції стає рівним дихального коефіцієнту. Наближення значення дихального коефіцієнта до 10 вказує на те, що в організмі окислялись вуглеводи, тому що дихальний коефіцієнт при окисленні білків і жирів значно менше 10. Якщо дихальний коефіцієнт ближче до 07 то в організмі окислюються тільки жири.
Нарешті, якщо не враховувати можливість окислення невеликої кількості білків, то значення дихального коефіцієнта в інтервалі значень 07-10 можуть приблизно вказувати на переважання окислення жирів або вуглеводів. Для більш точного визначення слід підрахувати витрату білка за допомогою визначення кількості екскретіруемого азоту, а потім, використовуючи відповідні математичні формули, майже точно розрахувати кількість витрачених жирів і вуглеводів.
Перелічимо найбільш істотні результати, отримані при вивченні дихального коефіцієнта.
1. Відразу після прийому їжі найбільш істотним субстратом окислення стають вуглеводи. Дихальний коефіцієнт у цей період наближається до 10.
2. Через 8-10 год після прийому їжі, коли організм майже використовував всі наявні вуглеводи, дихальний коефіцієнт наближається до 07 що вказує на переважання використання жирів.
3. При наявності нелікованого цукрового діабету дуже невелика кількість вуглеводів може використовуватися організмом у будь-яких умов, тому що для їх використання необхідний інсулін, тому при важкому діабеті дихальний коефіцієнт практично завжди залишається наближеним до 07 що характерно для переважання окислення жирів.