Про нинішній стан справ та можливості запобігання такого роду ситуацій ми попросили висловити свою думку двох відомих і компетентних фахівців. Ця публікація - перша з нової серії матеріалів з проблем профілактики дитячого травматизму і про способи надання допомоги дітям при нещасних випадках. А брати участь в цих бесідах будуть Леонід Михайлович Рошаль - доктормедичних наук, професор, завідувач відділенням невідкладної хірургії і травми у дітей НДІ педіатрії Наукового центру здоров'я дітей РАМН, голова Міжнародного комітету допомоги дітям при катастрофах і війнах, експерт ВООЗ, Людина року, який рятував життя дітей під час теракту на Дубровці, і Размік Арамович Кешишян - дитячий хірург вищої категорії, кандидат медичних наук, провідний науковий співробітник того ж центру.
- Діти завжди були і залишаються найбільш вразливою інезахищеною частиною населення. Це обумовлено, з одного боку, величезною різноманітністю небезпек, що підстерігають дітей, з іншого - їх непідготовленістю, малими можливостями для самозахисту і самодопомоги. Хотілося б почути практичні поради, як уберегти дітей від можливих трагічних ситуацій. Чи можна підготувати їх до активних дій по самозахисту? Як навчити їх виконувати прості, але ефективні прийоми надання першої медичної допомоги вдома, в дитячому саду, школі?
Р.К.: Діти не просто не захищені - вони фактично кинуті напризволяще, оскільки в безпеку дітей держава коштів не вкладає. Так, становище з дитячими травмами на дорогах просто катастрофічне. За 2002 рік у Росії зареєстровано понад 23 тис. пригод, в яких 1504 дитини загинули і 23 397 поранені. Ситуація в Московському регіоні має більш явно виражені ознаки, що характеризують катастрофу: в цілому 24 446 пригод з дітьми, в результаті яких булипоранено 2413 дітей і загинули 80.
Проте представлені дані неточні. 15-річний моніторинг основних показників смертельного дитячого дорожньо-транспортного травматизму в Москві свідчить, що є істотні відмінності (від 19 до 30%) у показниках правоохоронних органів і Бюро судово-медичної експертизи (Бюро СМЕ). Причому, за відомостями Бюро СМЕ, число дітей, які загинули в ДТП, завжди вище, ніж за даними МВС, і може досягати для Москви 2 тисяч на рік.
Вирішення проблеми - в комплексному підході, резерв успіху - в профілактиці пригод. Важливий інтегрований, системний підхід: навчання певним навичкам меддопомоги спочатку дорослих, які потім повинні навчати дітей.
Л.Р.: Прорив в ситуації - створення спеціальних програм. Враховуючи соціальну та економічну значимість проблеми дитячого травматизму, необхідно в найкоротші терміни створити на федеральному рівні міжвідомча координаційна рада, завданнями якогобудуть розробка і реалізація високоефективних цільових програм, спрямованих на профілактику та зниження тяжкості медичних наслідків нещасних випадків і травм.
Р.К.: Дійсно, добре, коли бабуся, дідусь або батьки, проводжаючи діточок в школу, чи зуміють їм навіяти, як правильно переходити дорогу, і постараються навчити цьому на власному прикладі. Однак, коли дитина підростає і починає ходити в школу самостійно, він швидко забуває все, чому його вчили,тому що чужі дорослі люди на вулиці на його очах порушують правила дорожнього руху, перебігаючи дорогу в недозволеному місці і часто на червоне світло. Разом з тим, і водії не поважають пішоходів, тому так часті дорожньо-транспортні пригоди, жертвами яких стають діти. Дивно, але лише один раз, в Карелії, коли випадково, на переході, я ступив на проїжджу частину при червоному сигналі світлофора, під'їжджала машина зупинилася.
Тому для дітей необхідновлаштовувати особливі змагання, наприклад, для маленьких пішоходів створювати певні моделі ситуацій на дорогах, щоб вони навчилися, як себе правильно вести. В цьому суть змагань. Але така практика не увійшла в систему, тому що немає програм для систематичного навчання дітей прийомам безпечної поведінки на дорогах.
- А є хоч би спроби створити будь навчальні програми?
Р.К.: Ми почали таку роботу з дорожньо-патрульною службою, протерезультатів ще немає - поки все на рівні побажань, консультацій. Страшно те, що фахівці знають лякаючі цифри, а показники не скорочуються. Держава ж не приймає в цьому напрямку ніяких заходів, головне, немає фінансування. А робота з навчання населення, і, в першу чергу дітей, повинна йти безперервно!
- Хто, на Вашу думку, має увійти в команду, яка візьме на себе формування таких програм (маються на увазі програми не тільки по запобіганнюдорожньо-транспортного травматизму, а й трагічних побутових випадків)?
Р.К.: Насамперед, психологи, представники ДАІ, лікарі-травматологи, які, на жаль, несуть основне навантаження, рятуючи дітей, які постраждали в результаті або безпечності, або нездатності надати допомогу як самих дітей, так і дорослих, що знаходяться поряд з ними.
Наведу приклад. У Москві є опіковий центр, куди потрапляють діти першого року життя. Що тому провиною? У першу чергу, недбальствобатьків. Це яскраво ілюструє такий приклад: на газовій плиті - сковорідка з киплячим маслом ручкою назовні. Мама каже по телефону, а дитина в цей час хапається за ручку, перекидає на себе сковорідку - страшний опік ! Лікаря поруч немає. Мама обробляє рану соняшниковою олією, що посилює негативний ефект! Мама не знає, що опік необхідно відразу обробити холодною водою, а потім накласти на рану суху пов'язку, а якщо площа опіку значна,загорнути все малюка в простирадло і негайно викликати «Швидку».
А при обмороженні, потрібно накласти постраждалому термоізолюючу пов'язку і напоїти його гарячим чаєм, тобто постаратися зігріти.
Усім цим прийомам важливо навчати і дорослих, і дітей з урахуванням їх вікових особливостей. Зараз же, за відсутності системного підходу до навчання, загальний рівень підготовленості населення з надання першої допомоги вкрай низький. Приміром, водій-учасник ДТП - це перший, хто повинен надати медичну допомогу. За кордоном водій не отримає права, якщо він не володіє певним рівнем медичних знань, з урахуванням яких формується його дорожня аптечка. Потім до надання екстреної допомоги зобов'язаний підключитися співробітник ГИБДД, медичні знання якого повинні бути ще більш значними, а набір лікарських засобів в аптечці - відповідати обсягу його медичної підготовленості. У нашій же країні у водіїв і працівників ДАІ вміст аптечок однаково, та й знання з медичної більш ніж скромні.
Л.Р.: Загалом, вирішення проблеми дитячого дорожньо-транспортного травматизму в нашій країні нерозривно пов'язано зі створенням умов, що підвищують безпеку руху транспорту, конструкційними характеристиками автомобіля, організацією дозвілля дітей. А зниження тяжкості медичних наслідків травми пов'язане з удосконаленням організації поетапної медичної допомоги, в тому числі і на так званому долікарському етапі, коли невідкладна медична допомога може бути надана тільки учасниками дорожнього руху. Для цього необхідно розробити і впровадити систему диференційованого навчання (залежно від віку дитини) дітей правилам безпечної поведінки на дорогах та надання невідкладної медичної допомоги (само-та взаємодопомоги).
Для підвищення якості надання медичної допомоги дітям з важкими травмами потрібна певна реорганізація сформованої системи етапного лікувального забезпечення. Перш за все, необхідно сформувати єдиний інформаційний простір, що функціонує в режимі «реального масштабу часу». З вирішенням цієї задачі, що має перевірені часом аналоги в промислово розвинених країнах, безпосередньо пов'язані питання взаємодії різних відомств і служб, які беруть участь у профілактиці дитячого дорожньо-транспортного травматизму та ліквідації медичних наслідків дорожньо-транспортних пригод; своєчасного планування і оперативного керівництва існуючої мережею територіального охорони здоров'я, коректного поточного контролю якості допомоги на всіх етапах медичного забезпечення та реабілітації.
Істотним чинником служить формування каналів оперативного зв'язку між УВС, бригадами швидкої та невідкладної медичної допомоги, профільними лікарнями, диспетчерської службою Швидкої та невідкладної медичної допомоги з можливістю трансляції своєчасної інформації про потерпілого, що забезпечує необхідну наступність лікувально-діагностичних заходів на догоспітальному та госпітальному етапах. Важливою умовою підвищення якості медичної допомоги дитячому контингенту на догоспітальному етапі в умовах багатомільйонного міста є створення спеціалізованих дитячих реанімаційних бригад швидкої та невідкладної медичної допомоги.
- Наш журнал ставить за мету навчити профілактичним заходам спочатку дорослих - батьків, вихователів дитячих садків, шкільних педагогів - з тим щоб вони, в свою чергу, передали отримані знання дітям. Чи вважаєте Ви, що ми реально можемо допомогти в поширенні цих знань?
Р.К.: Так, звичайно. Ми повинні розповісти дітям про підстерігають їх «пастках» і про те, як в них не потрапляти. У тій же ГИБДД, наприклад, випускають газету, де обговорюються перспективи проведення змагань з медичним знанням дітей, однак, знову ж таки, на цей рахунок немає ніяких навчальних програм. Або інший приклад: у школах для майбутніх мам передбачається навчати, як купати й одягати маленьких дітей, але ні слова про небезпеки, що підстерігають малюків в майбутньому.
В результаті - нещасні випадки (випадання дітей із залишених відкритих вікон і т.д.), з трагічними наслідками. А це і є одна з тих «пасток», про які повинні знати дорослі й розповідати про це дітям. Поки ж Росія знаходиться на незавидному першому місці в світі по втрат, які несе суспільство у зв'язку з дитячим травматизмом. Положення треба кардинально міняти: даною проблемою повинно серйозно зайнятися держава. Ми ж будемо не тільки говорити про це, але і робити все від нас залежне, щоб зміни на краще не змусили себе чекати.

Джерело: журнал "Якість життя. Профілактика." № 3 травень-червень 2003 www.profilaktika.ru