Захаров В.В.
Докт. мед. наук, доц. кафедри нервових хвороб ММА ім. І.М. Сеченова
Біль в поперекуі шиї є однією з найбільш частих причин звернення до лікаря. Поширеність серед населення больових синдромів, пов'язаних із захворюваннями хребта, надзвичайна висока. Не буде перебільшенням сказати, що кожна людина хоча б один раз у житті відчував біль у спині. За статистикою, дана патологія є другою за частотою причиною тимчасової втрати працездатності серед осіб молодого і середнього віку після ОРВІ.Об етіології і патогенетичних особливості, клінічнихпроявах і принципах фармакотерапії синдрому гострого болю в спині розповідає доц. кафедри нервових хвороб ММА ім. І.М. Сеченова, докт. мед. наук Володимир Володимирович ЗАХАРОВ.
Поширена думка, що причиною болю в спині є остеохондроз хребта. Це не зовсім точно. Остеохондроз є дегенеративні зміни в міжхребцевих дисках, які з віком розвиваються у переважної більшості людей. Самі по собі данізміни клінічної симптоматикою не супроводжуються. Однак при наявності явищ остеохондрозу частіше виникають такі ускладнення, як розрив фіброзного кільця і формування грижового випинання міжхребцевого диска в просвіт хребтового каналу. Це може призводити до подразнення нервових закінчень в зв'язках хребта або до здавлення спинно-мозкових корінців. Таким чином, остеохондроз хребта можна назвати фактором ризику виникнення больових синдромів, але не їхбезпосередньою причиною.
Остеохондроз не є єдиним видом дегенеративних змін хребта. Не менш часто з віком утворюються додаткові кісткові розростання (спондильоз), відзначаються зміни міжхребцевих суглобів (спондилоартроз), зменшення концентрації кальцію в хребцях (остеопороз) і т.д. Всі перераховані вище процеси є несприятливим морфологічним фоном, що привертає до розвитку цілого ряду ускладнень. У той же час саме пособі наявність дегенеративних змін хребта ще не означає неминучість болю, а зменшення болю в процесі лікування ніяк не пов'язано з регресом морфологічних змін.
Клінічно розрізняють два види болю в спині: корінцеві і скелетно-м'язові. Корінцеві болі пов'язані із здавленням спинно-мозкових корінців. Причиною їх компресії зазвичай є грижового випинання міжхребцевого диска в просвіт хребтового каналу або додаткові кісткові розростання (остеофіти). Корінцеві болі завжди сильні, віддають в ногу або в руку (в залежності від локалізації компресії), носять стріляє або смикає характер, дуже типовим також є відчуття проходження електричного струму від хребта в постраждалу кінцівку. Як правило, болі при здавленні корінця супроводжуються неврологічними симптомами: порушенням чутливості, м'язовою слабкістю, зниженням сухожильних рефлексів. За статистикою, компресія спинно-мозкових корінців відзначається лише в 5-10% випадків больових синдромів на шийному і поперековому рівні.
Скелетно-м'язові болі відзначаються значно частіше корінцевих. Причиною скелетно-м'язового болю можуть бути підвивихи міжхребцевих суглобів, розтягнення зв'язок хребта, рефлекторні м'язові спазми. Болі скелетно-м'язового походження можуть бути різними за вираженості, зазвичай носять тупий або ниючий характер, провокуються незграбним рухом, тривалої незручною позою, іноді переохолодженням чи нервовим потрясінням. Болі скелетно-м'язового походження, як правило, місцеві, тобто не іррадіюють в кінцівку. При цьому осередкової неврологічної симптоматики не визначається.
Лікування захворювань хребта індивідуально і залежить від конкретної причини больового синдрому, його виразності і характеру. Однак у всіх випадках під час загострення одним з першочергових завдань лікаря є спроба мінімізувати больові відчуття. Крім полегшення страждань пацієнта, ефективна симптоматична терапія сприяє також зменшенню ризику трансформації гострого болю в хронічну.
При вираженій болю в перші дні загострення показаний постільний режим; далі рекомендують носити фіксуючий пояс (або комір, залежно від локалізації патологічного процесу). Місцево застосовуються тепло, мазі з дратівливим або протизапальною дією, проводяться відволікаючі заходи.
Медикаментозна терапія повинна бути спрямована як на периферичні механізми болю, так і на рецепцію больових відчуттів на рівні центральної нервової системи.
Для впливу на центральні механізми формування болю в гострій ситуації найбільш доцільне призначення бензодіазепінів (Сибазон, клоназепам, алпрозалам та ін.) Крім центрального антиноцицептивного і анксіолітичної дії, зазначені препарати сприяють також м'язовому розслабленню. Даний ефект найбільш виражений у сибазону і має терапевтичне значення при болю, пов'язаного з рефлекторним м'язовою напругою. У цих випадках може бути доцільно також призначення таких міорелаксантів, як тизанідин, Мідокалм і баклофен.
В комплексну терапію болю, пов'язаного з компресією спинно-мозкових корінців, нерідко включають протисудомні препарати. Аналгетичну дію антиконвульсантов також пов'язане з втручанням даних препаратів у центральні механізми формування болю. До протисудомну препаратів, що застосовуються при корінцевих болях, відносяться габапентин, карбамазепін, солі вальпроєвої кислоти, ламотриджин, рідше призначається фенітоїн.
З метою впливу на периферичні механізми болю широко використовуються нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Аналгетичний і протизапальний ефект препаратів даної фармакологічної групи пов'язаний з інгібуванням циклооксигенази і зменшенням синтезу тканинних медіаторів запалення. Для купірування болю, зумовленої захворюваннями хребта, в клінічній вертеброневрології широко застосовуються такі препарати з групи нестероїдних протизапальних засобів, як диклофенак, ібупрофен, індометацин, бутадіон, піроксикам, лорноксикам, целекоксиб, німесулід, напроксен, кетопрофен, декскетопрофен, та інші.
Важливо відзначити, що стійкий терапевтичний ефект може бути досягнутий лише при цілеспрямованому впливі на причину болю, що в кожному конкретному випадку індивідуальна. Тому лікування також має бути індивідуальним і комплексним. При цьому медикаментозна терапія повинна поєднуватися з фізіотерапевтичним лікуванням, лікувальною гімнастикою, методами мануальної медицини, місцевим введенням анестетиків та протизапальних засобів, іноді психотерапією і психофармакотерапия. В деяких випадках може обговорюватися також необхідність і доцільність нейрохірургічного втручання.
Стаття опублікована в журналі вісник