А.А.Коротков *, А.Г.Кістаурі **, Г.Г.Іремадзе *, М.П.Джібладзе **,Т.Д.Тавхелідзе *.
НДІ Терапії МОЗ Грузії *, Тбіліський державний медичний університет **. 

  

Ефективність лікування хворих на гострий інфаркт міокарда (ІМ) знаходиться вЗалежно від найбільш раннього використання препаратів, що зберігають структуруі функцію остроішемізірованного міокарда (ГІМ) і відновлюютькровопостачання інфарктне зони. КонцепціяTommasini et al. (33)  про те, що всі засоби захисту міокарда від ішеміїоднаково ефективні в перші 2 години від початку гострого ангінозних нападу (ОАП),повинна стати точкою відліку часу, коли необхідно екстрене та ефективнезастосування засобів захисту міокарда від ішемії. Витоки успішної боротьби зазбереження функції ГІМ слід віднести до 70-их років минулого століття, колибуло виявлено негативний вплив на ГІМ патологічної активаціїкалікреїн-кініновоїсистеми (ККС), що приводить до збільшення проникностісудинної стінки і набряку міокардіальної строми, а також виявлено позитивнийвплив інгібіторів протеаз (ІП) на зменшення больового синдрому і проявівкардіогенного шоку (2425263034). Зменшення реперфузійноговнутріміокардіальних геморагій (РПВГ) і розширення інфарктне зони можна булопов'язати зі зниженням патологічної активації ККС і зменшенням проникностісудинної стінки. Тому в першій серії експериментів на 60собаках на моделіреперфузії гострої 2-4 часовий ішемії та попереднього введення інгібіторів ККСбуло відзначено виразне зменшення ішемії і поліпшення показниківскорочувальної і гемодинамічної функцій серця (567). Пригістоморфологічної і електронномікроскопіческом дослідженні в біопсійногоматеріалі реперфузійного ішемізованого міокарда виявлено збільшеннякількості функціонуючих капілярів і відсутність екстравазатов, помітнескупчення глікогену та збереження взначною мірою ультраструктурикардіоміоцитів. Таким чином, рано попереднім введенням контрикала вкомбінації з гепарином (КГ) було досягнуто збереження функціональноїпрохідності судинного русла, структури і функції ГІМ. Підтверджена вексперименті раннім введенням інгібіторів ККС можливість запобігання аборізкого зменшення РПВГ стимулювала створення нових способів тромболітичної іхірургічної реваскуляризації ГІМ (84). Перші успіхи внутрішньовенноговикористання інгібіторів ККС при лікуванні ГІМ в якості обнадійливихкардіопротекторів (3491112) були в якійсь мірі забуті у зв'язку з вельмиактивним впровадженням в клінічну практику тромболітичної терапії (ТЛТ) іоперацій АКШ, так як інгібітори ККС, зберігаючи в певній мірі структуру іфункцію ГІМ мали лише можливостями поліпшення ретроградного кровотоку.Прихильники ж відновлення антеградного кровопостачання ГІМ, зустрівшись зреперфузійного ушкодженнями(РП) міокарда, прагнули зменшити їх за рахунокскорочення термінів початку реваскуляризації до 3-4 годин від моменту ОАП. Більштого, з'явилися перші, відносно безпечні, спроби ТЛТ на ДГЕ, що дозволилискоротити час початку тромболізису на 1-15 години (1314181927). Можливо цим вдавалося в якійсь мірі досягтибільш сприятливого клінічного перебігу захворювання, призупинити розвитокішемічного некрозу і купірувати більш ніж у пооловіни хворих на ДГЕ гостріангінознінапади. проте, достовірного відмінності за частотою і характеромпорушень ритму серця при ТЛТ на ДГЕ і в стаціонарі не спостерігалося. Крім того,треба враховувати, що проведення ТЛТ на ДГЕ пов'язане з можливими і характернимидля неї реперфузійного аритміями. Тому ефективна боротьба на ДГЕ зперерахованими ускладненнями можлива відповідно оснащеними компетентнимибригадами швидкої допомоги.

 

Метою нашої роботи є розробка і вдосконаленнянайбільш ранньоговикористання інгібіторів ККС на ДГЕ для запобігання і різкого зменшення РПГІМ та підвищення ефективності ТЛТ.

 

Матеріал і методи.

  

У першій серії клінічних досліджень на ДГЕ під спостереженням знаходилося 156хворих з гострою ішемією і ІМ у віці від 39 до 78 років (М = 559 років). Основнугрупу склали хворі, ліковані контрикалу і гепарином, контрольну -хворі,одержували. традиційну терапію. Обидвігрупи були майже ідентичними за віком, статтю та характером ураження. Контрикална ДГЕ вводився в дозі 10 000 - 40 000 Атред (частіше 10 000 Атред), в стаціонарідоза доповнювалася до 40 000 Атред. Внутрішньовенне введення гепарину (10 000-1500 0ЕД) передувало інфузії контрикала. Добова доза гепарину - 40000 - 60000ОД. В залежності від термінів інфузії контрикала виділені 3 підгрупи хворих: 1-а- Хворі, яким препарат вводили вперші 25 години від початку ОАП, 2-я - вінтервалі 2.5-4 годин, 3-я - через 4 години. Відповідно до зазначенихтимчасовими інтервалами були розділені на підгрупи і хворі контрольної групи.Про характер ішемічного пошкодження судили по зміні таких показниківпрекордіальной картограми (ПКГ), як площа сегмента ST (AST)  і площа зубців Q + QS (A (Q + QS).  Була також вивчена динаміка вмісту міоглобіну(МГ) і ізоферментного спектраКФК (МВ КФК).

  

У другій серії клінічних досліджень проводили системну тромболітичноїтерапію. 104 хворих на гострий великовогнищевий ІМ у віці 34-67 років (середнійвік 536 років) розподілені на 4 групи з урахуванням строків початку ТЛТ. Першугрупу склали 23 хворих, яким у перші 2 години від початку ОАП, вводилигепарин 10 000 Од внутрішньовенно струминно, а потім контрикал 50 000ЕД протягом 5хвилин. ТЛТ (стрептаза 1000000 МО) починалася через1-15 години після інфузіїконтрикала - часу необхідного для зменшення інгібуючої діїпрепарату на підвищення фібринолітичної активності. Другій групі хворих (n = 21)проводили ранню ізольовану ТЛТ не пізніше 2-25 годин від гострого ангінознихнападу. Тобто, ТЛТ в 1 і 2 групах починали одночасно, з деякимиперевагою раннього початку для ізольованого ТЛТ. У третій групі (n = 21) ТЛТв ізольованому вигляді здійснювали в більш пізні терміни (3-6 годин).Четвертугрупу (контрольну) склали 40 хворих, яким проводили традиційнутерапію нітратами, анальгетиками, бета-адреноблокаторами, антиагрегантами,антагоністами кальцію і метаболічними препаратами, застосовуваними і в трьохпопередніх групах. Через 6 годин після закінчення ТЛТ протягом 5-7 днівпроводили гепаринізації в дозі 5000 ОД кожні 4-6 годин. Статистичнаобробка матеріалу проведена загальноприйнятими методами варіаційної статистики, звикористанням критеріївСтьюдента.

  

Результати та їх обговорення.

 

Таблиця 1. Зміни деяких показників клінічного перебігу інфарктуміокарда в умовах попередньої інфузії контрикала і гепарину і традиційноїтерапії.

   

Примітка: а - до лікування, б - після лікування, в - ускладнення, неусунені до кінця 1-х діб. В дужках - зміни в% від вихіднихпоказників.

 

З таблиці 1 слід виразне поліпшення в порівнянні з традиційноютерапією клінічного перебігу захворювання у хворих ГІМ основної групи з різкимзменшеннямчастоти постінфарктних ускладнень в 1-ої основної підгрупі. У більшпізні терміни ефективність КГ, а також традиційної терапії у хворихконтрольної групи знижувалася у зв'язку з наступними пошкодженнями в системімікроциркуляції і розвитком некротичних процесів у зоні ішемії. Значнезменшення ST ПКГ після введення ВП у 1 підгрупі основної групизареєстровано вже до 3 години і до.  

кінця 1-х діб з наближенням сегмента SТ доізолініїна 7-а доба (рис. 1). Позитивні зміни в ішемізованому міокардіпри ранній інфузії КГ виявлялися в послідовному зменшенні площі зубця Q.Більш того, в 33% випадків відмічено зникнення зубця Q і ні в одному випадку незареєстровано поява комплексу QS. Збільшення вмісту в крові МГдосягало свого піку вже через 2-3 години, а МВ КФК - через 6 годин після ранньоїінфузії КГ, що в умовах явного поліпшення ПКГ вказувало на максимальнезбереження і збільшення в цітерміни  

 

 

 

 

   

Рис. 1. Динаміка середніх значень деяких показників ПКГ (у% довихідними даними) у хворих основної та контрольної груп.

 

ретроградного кровопостачання ішемізованого міокарда. На прикладі 2-хнаступних графіків (рис.2 і 3) дослідження взаємини активності МР,елевації SТ сегмента іплощі патологічного зубця Q виявлена виразнарізниця ефективності КГ в ранні та пізні терміни їх інфузії. Так, уже через 3години (1 основна підгрупа) після введення КГ спостерігалося достовірне (Р «005)зменшення ST в порівнянні з вихідними даними і ще більш виражене на 24годині (Р «0001), тоді як в 3-їй основний підгрупі достовірного зменшенняST не спостерігалося. У наступному графіку (1-а основна підгрупа) (рис. 3)визначалося достверності (Р «005)зменшення та площі зубця Q, з наступноюдеякою позитивною динамікою. Ця неоднозначна реакція і «удавану»  невідповідність між змінами показників МР ізубця Q у хворих 1-ої основної підгрупи безпосередньо після введення КГсвідчить про максимальному збереженні ретроградного кровотоку і поліпшеннімікроциркуляції в ішемізованої частини міокарда (9). Разом з тим, в 3 основнийпідгрупі (рис. 3) на відміну від 1 основної підгрупи зі зменшеннямконцентраціїМГ спостерігалося поступове до 7 діб збільшення зубця Q, яке вказує напрогресування процесів некротізаціі міокарда. У ряді випадків швидкапозитивна і односпрямована динаміка МР, сегмента ST і зубця Q в 1 основноїпідгрупі розцінювалася як абортування розвитку некротичних процесів іполіпшення функції ГІМ. Таким чином, в досягненні попередніх оптимальнихрезультатів лікування ІМ інгібітори ККС представляють базисну терапію ззбереженням і поліпшеннямретроградного кровопостачання інфарктне зони.  

 

 

 

Рис. 2. Взаємозв'язок динаміки ST і активності міоглобіну (MG) у хворихпершої (ST1 MG1) і третьої (ST3 MG3) ОГ.

 

 

 

Рис. 3. Взаємозв'язок динаміки AQ і активності міоглобіну у хворих першої(AQ1 MG1) і третьої (AQ3 MG3) ОГ.

  

У другій серії досліджень (табл 2)представлені зміни клінічних критеріїв та ускладнення ГІМ при використанніізольованою ТЛТ і тромболізису на тлі інгібіторів ККС. Оптимальнийстатистично достовірний антиангінальний ефект зареєстрований в 1 групі. Під2-4 групах купірування ангінозних нападів досягалося застосуваннямнаркотичних препаратів. Частота шлуночкових екстрасистолій (ШЕ) зменшуваласявже на введення КГ. На 5-7 добу зафіксовано їхзникнення. У 2 і 3 групахразом зі зменшенням ШЕ під впливом антиаритмічних засобів відзначена появанових порушень ритму, що збіглося за часом з початком реперфузії. Найкращірезультати лікування серцевої недостатності відзначені в 1 і 2 групах, ззникненням її ознак у хворих 1 основної групи до кінця 1 тижня.

  

Результати проведених дослідженьсвідчать про те, що більш сприятливий клінічний перебіг ГІМ ухворих1 групи і менша кількість постінфарктних ускладнень обумовлено збереженнямретроградного і відновленням антеградного кровопостачання інфарктне зони вумовах різкого зменшення проникності судинної стінки, як наслідокпридушення патологічної активації ККС та зменшення РПВГ (2022). Високийантиангінальний ефект у хворих 1 групи обумовлений не тільки поліпшенням підвпливом КГ ретроградного кровопостачання ішемізованого міокарда, але йбезпосереднімвпливом на больові рецептори інгібіторів протеаз.Зменшення частоти порушень ритму ми пов'язуємо з найбільш раннімвведенням інгібіторів ККС і

 

Таблиця 2. Динаміка клінічних симптомів і ускладнень у хворих на інфарктміокарда при лікуванні ізольованим тромболізису і тромболізису на тліпопередньої інфузії інгібіторів калікреїн-кінінової системи

     

а - до лікування, б - після лікування, в -через 5-7 днів після лікування

   

зменшенням проникності судинної стінки,перешкоджає виникненнюРПВГ. Разом з тим, у хворих 2-3 груп, поряд зі зникненням в частині випадківпорушень ритму, поява нових екстрасистолій безпосередньо при проведенніТЛТ - свідчення відновлення кровотоку в окклюзірованной коронарноїартерії і виходження плазми і формених елементів крові в міокард, набряку стромиі пошкодження кардіоміоцитів (21).

 

Наші дослідження ефективності тромболізису на тлі попередньої інфузіїКГ взіставленні з раннім, в ті ж терміни, ізольованим введенням стрептазипроливають світло на вирішення проблеми про оптимальні терміни проведення ТЛТ іможливості запобігання або значного зменшення проявів, здавалося б,неминучого реперфузійного синдрому. З таблиці 2 слідують очевидніпереваги попереднього введення КГ на частоту реперфузійного аритмій і впевною мірою тяжкість клінічного перебігу ІМ. Ще більш яскрава картинавідмінності ефективності тромболізису в 1і 2 групах виявляється по динаміці зубцяQ на ЕКГ (рис. 4). У першій групі максимальне, на 115%, збільшення амплітудизубця Q зареєстровано до 6 години від початку лікування з досягненням стабільновихідного рівня вже до 24 години, тоді як при ізольованій ТЛТ зубець Q  збільшився на 30% до 6 години і наростав аж до 7дня. Збільшення амплітуди зубця Q в 3 і 4 групах було ідентичним у перші 6годин, продовжуючи наростати, відповідно, в період до 7 і 10 діб течії ІМ,що чітко свідчить про подальше прогресуванні некротичних процесівв міокарді. Так, при ТЛТ на тлі інгібіторів ККС лише незначне збільшеннязубця Q (рис. 4) пояснюється мінімальними порушеннями мікроциркуляції. Разом зтим, при настільки ж ранньої, але ізольованою ТЛТ значне збільшення зубця Qвже через 6 годин після початку тромболізису пов'язано з різкою активацією ККС,РПВГ і набряком міокардіальної строми. Ще більш виражені процеси некротізацііГІМ припізньої ТЛТ викликані виснаженням резервів плазміногену і зменшеннямфібринолітичної активності (21). Динаміці SТ сегмента ЕКГ (рис. 4) в оцінцітяжкості ішемічного ушкодження ми не надавали істотного значення. Вонасвідчила лише про відновлення кровопостачання інфарктне зони. Пронедостатній інформативності зміни ST-сегмента можна судити по доситьшвидкому наближенню його до ізолінії в перших 3 групах, тоді як, у 2 і 3групах після ТЛТ спостерігалося значнезбільшення зубця Q. Таким чином,уявлення про ефективність ТЛТ і про ступінь некротичних змін,обумовлених вагою РП, особливо демонстративним виявилося при порівняннідинаміки зубців Q (QS) у хворих 1 і 2 груп. Якщо до змін ЕКГдодати досить виражені порушення ритму і провідності, то приізольованою ТЛТ виявляються виразні ознаки реперфузійного сіндрома.Так,було об'єктивно показано, що при ефективній внутрішньокоронарної ТЛТ, що виражаєтьсяввідновлення прохідності коронарної артерії, маса некрозу збільшувалася в18 рази, неефективною - в 12 рази і традиційної терапії - в 14 рази (2).Коментуючи отримані результати, слід звернути увагу і на те, що ТЛТпроводилася в середньому через 65 годин від початку ОАП, коли в умовахпатологічної активації ККС наступали важкі зміни в міокарді. За данимиЄ.І. Чазова і М.Я. Руди (15), «ймовірність розвитку серцевої декомпенсаціїпрямо залежить від величини вогнищапоразки, маси ураженого міокарда і, зпевними застереженнями, це положення можна екстраполювати і на випадкирозривів серця ». При цьому важливо встановити, чи існує зв'язок між ступенемсерцевої декомпенсації, тяжкістю реперфузійного синдрому і розривами серця.Яка основна причина цього грізного ускладнення? І якщо вона в значніймірою обумовлена тяжкістю реперфузійного синдрому, то рання корекціяпорушень мікроциркуляції в інфарктне зоні введенням КГнабуває ще більшогозначення. Так, в наших експериментах за даними гістоморфологічнійдослідження біопсійного матеріалу при значних РП виявлено роз'єднанняміокардіальних волокон, виникнення геморагічного ІМ і соеданіе, впевною мірою, умов для розриву серця. При оцінці ваги РП требавраховувати розміри ішемічного пошкодження, діаметр інфаркт-пов'язаної коронарноїартерії, інтенсивність відновленого через неї кровотоку та активації ККС,впливають навеличину РПВГ. Таким чином, актуальність корекції РПВГзберігається по теперішній час, хоча на небезпеку реперфузійноговнутріміокардіальних геморагій і розширення зони ішемічного пошкодження ще вранніх дослідженнях вказували Garz W. et al. (17), Kuebler W. et al.(23), Sobel B., Bergmann S. (30). та інші. Дожаль, вдосконалення способів тромболітичної терапії майже неторкнулося проблеми боротьби з настільки серйозним ускладненням реперфузії.

 

 

   

Рис. 4. Динаміка розмірів зубця Q в групахдослідження

 

 

   

Рис. 5. Динаміка позиції ST-сегмента вгрупах дослідження.

   

Прагнення проводити ізольовану ТЛТ внайбільш ранні терміни (1415181927) сприяло поліпшенню результатівлікування хворих на ІМ, але не позбавило повною мірою від внутріміокардіальнихгеморагій і розширення інфарктне зони. Навіть в ранні терміни патологічнаактивація ККС встигає викликати структурні зміни судинної стінки, про щосвідчить негативна динаміка ЕКГ у хворих 2 групи і реперфузійніпорушення ритму серцевих скорочень. Скорочення термінів початку ТЛТістотнодля зменшення обсягу ураження міокарда, хоча і не дозволяє повністю уникнутиРП. В зтой зв'язку, заслуговують на увагу відомості про те, що введеннятромболітиків, що викликають підвищення фібринолітичної активності, призводить приІМ до подальшого посилення активації ККС (1). Виходячи з цього, ізольована ТЛТстрептази, що володіє високою фібринолітичною активністю, зумовлює щебільшу активацію ККС, збільшення проникності судинної стінки і РП зрозширеннямінфарктної зони. Результати наших досліджень підтверджуютьвищевикладене на прикладі ранньої ізольованою ТЛТ. Пізня ТЛТ супроводжуєтьсяще більшими структурними порушеннями ГІМ. При цьому в умовах підвищеноїактивації ККС нагнітання крові в ушкоджений і ішемізованих міокард роблятьпізній тромболізис навіть більш небезпечним, ніж традиційну терапію. Разом з тим,при оцінці тяжкості ІМ на тлі інгібіторів ККС виявлено помітне зменшеннясмертності. Так, в умовах раннього введенняКГ на ДГЕ вона склала 39. +. 27%(Р <0,05), на госпитальном этапе – 6,1 +. 41  тоді як в контрольній групі - 128 +. 36%.  При ранньому ізольованому тромболізисі ітромболізисі на тлі інгібіторів ККС летальних результатів зареєстровано не було.Значне (на 30%) зменшення смертності у хворих ІМ за даними Європейськоготовариства кардіологів (32) пов'язане зі створенням палат інтенсивногоспостереження.Впровадження тромболітичної терапії сприяло зниженню смертності ще на25%. Сьогодні в провідних клініках світу смертність від ІМ становить 5-7%. Однак,обнадійливе зменшення лікарняної летальності не супроводжувалося зниженнямсмертності на етапі первинної медичної допомоги. Так, близько 1/3 всіх випадків ІМзакінчуються летальними наслідками ще до госпіталізації (1628) в основному вПротягом першої години і частіше у більш молодих людей. Тому, поряд з найбільшраннім наДГЕ проведенням тромболізису, необхідне максимальне, патогенетичноспрямоване використання засобів, що поліпшують мікроциркуляцію, сприяютьантиангінальну та антиаритмічну ефектів і збереженню функції ГІМ.

  

Оцінюючи результати клінічних досліджень ідані проведених раніше експериментів можна прийти до висновку про високудоцільності і переваги попереднього використання на ДГЕінгібіторів ККС вЯк оптимальних кардіопротекторів. КГ, володіючи Мошниантиангінальну ефектом, активізують капілярний русло, покращують ретрограднийкровопостачання і зменшує ішемію міокарда. Крім того, придушуючи патологічнуактивацію кінінової і згортання крові при подальшій ТЛТ, КГперешкоджають виникненню РПВГ і збільшення маси некротизованого міокарда,формування тромбу і полегшують його лізис. Самий ранній ізольованийтромболізис, природно, при крупно-осередковомуінфаркті міокарда неминучепризводить до реперфузійного пошкоджень. І поки не видно іншої альтернативизапобігання значних РПВГ, ніж попереднє на ДГЕ введенняінгібіторів ККС. Нарешті, при надходженні хворого в стаціонар в умовахвіддалення під впливом КГ термінів розвитку незворотних змін в осередкуішемічного пошкодження стає можливим успішне проведення не тількисистемного, а й внутрікоронарного тромболізису, а при необхідності коронарноїангіопластики танавіть операції АКШ. На цій підставі пропонуємо метод построковими показаннями був успішно прменен проф. С. Работніковим при проведенніоперації АКШ, у зв'язку з ускладнилася закупоркою коронарної артерії балонноїангіопластикою (10).

 

ВИСНОВКИ.

  

1. Рано введенням інгібіторів ККС досягаєтьсяполіпшення клінічного перебігу захворювання у хворих ГІМ,виражається взначному зменшенні ішемії, антиангінальну та антиаритмічну ефекти,скорочення термінів госпіталізації, зменшенні постінфарктних ускладнень ілетальності хворих.

 

2. Значнепідвищення концентрації міоглобіну і КФК МВ при позитивній динаміці показниківпрекардіальной картограми на тлі ранньої попередньої інфузії контрикала ігепарину обумовлено збереженням ретроградного кровопостачання і«Ефектомвимивання »ферментів із зони ішемії. Збільшення ферментативної активності принаростанні ішемії у хворих з традиційною терапією ІМ відображає прогресуваннянекротичних процесів.

  

3. Оптимальний ефект ТЛТ на тлі ранньогопопереднього введення інгібіторів ККС обумовлений зменшенням проникностісудинної стінки, запобіганням або значним зменшенням РПВГ,усуненням в більшості випадківангінозних болів, порушення ритму і ознаксерцевої недостатності у хворих ГІМ.

 

4. Ранній ізольований тромболізіс в умовахпатологічної активації ККС частіше характеризується менш сприятливимклінічним перебігом ІМ, виникненням РПВГ, більш вираженими порушеннямиритму і, нерідко, посилюванням інфарцірованія міокарда. Проведення пізньоготромболізису, супроводжується ще більшими структурними змінами міокарда таутяжеляющие реперфузійні ускладнення, не має переваги перед традиційноютерапією.

 

5. Здатність контрикала і гепарину придушуватипатологічну активацію кінінової і згортання систем крові, накопичений досвідуспішного застосування інгібіторів ККС на ДГЕ та позитивні результати ТЛТ ГІМ наїх фоні, дозволяють використовувати контрикал і гепаринна ДГЕ не пізніше 2:00 від початку ОАП з подальшою ТЛТ встаціонарі.

    

Резюме

  

У 156 хворих ГІМ введенням інгібіторів ККС наДГЕ не пізніше 2-2.5 годин від початку ОАП досягалося поліпшення клінічногоперебігу захворювання та зменшення ішемії, обумовлене поліпшенням ретроградногокровопостачання інфарктне зони. Максимальному зростанню піків концентрації МГі КФKМВ супроводжувала оптимальна позитивнадинаміка ПКГ (ефект вимивання). Піддругої серії досліджень у 104 хворих на гострий крупно-вогнищевих інфарктомміокарда при проведенні тромболітичної терапії в умовах попередньоїранньої в переви 2:00 інфузії контрикала і гепарину максимальнийантиангінальний і антиаритмічний ефекти обумовлені придушеннямпатологічної активації ККС і згортання крові, поліпшеннямретроградного і відновленням антеградного кровотоков при збереженніцілісності судинного русла іфункції ішемізованого міокарда. Введеннямінгібіторів калікреїн-кінінової системи досягалося значне запобіганняреперфузійного внутріміокардіальних геморагій і пошкодження ішемізованогоміокарда. При ранній ізольованою тромболітичної терапії відзначалася меншсприятлива клінічна картина з появою нових екстрасистол в моментреперфузії і поглибленням зубця Q. При цьому висока фібринолітична активністьстимулювала подальшу активацію калікреїн-кініновоїсистеми, збільшенняпроникності судинної стінки і виникнення значних реперфузійноговнутріміокардіальних геморрагій.с розширенням інфарктне зони і збільшеннямнекротізаціі серцевого м'яза. Тому оптимальне відновлення кровопостачанняінфарктної зони можна досягти попередніми, на догоспітальному етапі,введенням інгібіторів ККС, з подальшим тромболізису в стаціонарі. Віддаленнямтермінів розвитку необоротних змін при введенні інгібіторівкалікреїн-кініновоїсистеми можна також реабілітувати внутрікоронарнийтромболізис та успішно проводити операції аорто-коронарного шунтування.

   

Література

  

1. Андрієнко Г.В., Лютова Л.В. - Кардіологія.1977 № 7 с. 114-118 2222 22 956.  

2. Голіков А.П., Зінгерман В.Ю., ПолімісковА.А. і співавт. - Кардіологія, 1986 № 21 с. 12-17;

  

3. Кательніцкая Л. І.-Кровообіг, 1983 N2с. 6-10;

  

4. Кипшидзе М.М., Коротков А.А., МарсагішвіліЛ. А. та ін, - Спосіб лікування гострої ішемії міокарда. Авторське свідоцтво№ 1186213 Держкомітет СРСР по делавм винаходів і відкриттів, бюл. № 39 1985;

  

5. Кипшидзе М.М., Коротков А.А., ЧумбурідзеІ.Т., Тавхелідзе Т.Д. та ін - Кардіологія, 1986 № 9 с. 37 - 41.

  

6. Коротков А. А., Боху М.Р., Гріголашвілі Т.Ш.і співавт. - Кровообрашеніе, 1980 № 4 с. 56-59;

  

7. Коротков А. А., Марсагішвілі Л.А., БохуМ.Р. та ін Авторське свідоцтво № 1045250 Бюлетень держкомітету СРСР зсправах винаходів і відкриттів № 36 1983;

  

8. Коротков А. А., Кипшидзе М.М., ЧумбурідзеІ. Т. та ін Авторське свідоцтво № 1183112 Бюлетень держкомітету СРСР зсправах винаходів і відкриттів № 37 1985;

  

9. Коротков А.А., Іремадзе І.І., ЖоржоліаніТ.Д. та ін-Кардіологія, 1991 № 4 с. 59-62;

  

10. Коротков А.А., Мегреладзе І. І., КлембівськомуА.А. та ін - В: Інфаркт міокарда /Матеріали симпозіуму. Тбілісі 1989 с.436-438;

  

11. Лазутін В.К., Кошторисна А.С., заспівувачем М.В. ідр. - Кардіологія, 1981 № 1 с. 21-27;

  

12. Лещинський Л.А., Валєєва Р.М., Ейхман Л.Л. -Кардіологія, 1981 № 4 с. 53-56;

  

13. Руда М. Я., Чіквашвілі Д.І., Старовірів І.І.та ін - Всесвітній конгрес кардіологів. 11-й. 1990;

  

14. Старовірів І.І., Дундуа Д.П., Плотніков А.Н.та ін - Кардіологія, 1993 № 3 с. 28-32;

  

15. Чазов Є.І., Рудa М.Я. - Кардіологія, 1987№ 2 с. 5-12;

  

16. Chambles I., Keil U., Dobson A. et al. - For the WHO MONICA Project.Population versus clinical view of case fatality from acute coronary heartdisease: Results from the WHO MONICA Project 1985-1990. Circulation, 1997; 96:3849-59;

 

17. Garz W., Ninomiya K., Hishida J et al. - Amer. Herat J., 1981 vol. 102p. 1145-1149;

 

18. Herve C., Gaillard M., Dubouis-Rande J.L. et. al. - Presse med., 1988Vol. 17., P. 1143-1146

 

19. Koren G., Weiss A.T., Hasin Y et al. - New Engl. J. Med., 1985Vol.313 p. 1384-1389;

 

20. Korotkov А.А., Tabidze Z.Sh., Kistauri AG, Chkhaidze MV - In: 3. RD international congress on coronary artery disease /Lyon, France, October 2-52000 p. 146;

 

21. Korotkov A., Kistauri A. et al. - XXIV World Kongress of InternalMedicine. Kioto, 2002;

 

22. Korotkov A., Kistauri A., Sagaradze D., Zinzadze A. et al. - J. ofCoronary Artery Disease, 2003 vol. 5 N1 p.23;

 

23. Kuebler W., Schwarz F., Schuler G. - In: World Congress of Cardiology. 9. th.Abstracts. Moskow, 1982 vol. 1 N 0069;

 

24. Palmieri M. - Minerva cardiologico, 1967 v. 15 p. 481-483;

 

25. Puddi P. Fontana G., Azzaroli P. - Arch. clinica med., 1967 v. 43 p.312-320;

 

26. Rosa L. - Trasylol /In: Hypotensive Peptides. Berlin, 1966 N 4 p.644-650;

 

27. Roth A., Brabash G.I., Hold H et. al. - J. Amer. Coll. Cardiol., 1988vol. 11 p. 187-191;

 

28. Schwarz F., Schuler G., Katus H. et al. - Amer. J. Cardiol., 1982 vol.50 p. 933-937.

 

29. Sobel B. F., Bergmann S. R. - Amer. J. Med., 1982 vol. 72 p. 1-4;

 

30. Sotgin P., Artuso P. - Mol. Cardiovaze, 1965 v. 6 p. 283-285;

 

31. Sans S., Kesteloot H., Kromhout D. - Eur Heart J 1997; 18: 1231-48.  

32. The Task Force on the Management of Acute Myocardial Infarction of theEuropean Sociery of Cardiology. - Europ. Heart Journal, 1996; 17:43-63

 

33. Tommasini P. et al. VIII Europ. Congr. of Cardiologysts, 1980. - By RudaM. et al. Cardiologia, 1981 N5 p.117 Moskow;

 

34. Tschirkov F. - In: New Aspects of Trasylol Therapy 7 p. 139-150.