Вегетативні порушення носять складний характер і мають неоднозначний генез при цьому захворюванні. Якщо деякі симптоми вегетативної дисфункції (артеріальна гіпотонія та ін) характеризують вегетативнийтонус, то порушення вегетативної реактивності і вегетативного забезпечення різних форм діяльності, що вимагає інтегративного регулювання, носять більш складний характер.

Залучення в патологічний процес активуючих і синхронизирующих апаратів мозку призводить до істотної перебудови його інтегративних функцій, особливо у хворих з грубими порушеннями активуючих і інгібіторних систем (акінетичний форми захворювання). Ця перебудова виявляється під час сну і ще більш наочно виступає в різноманітних проявах неспання.

При цьому захворюванні порушені процеси афферентного синтезу з вторинним порушенням процесів моделювання мозком програми рухового акту. Такий висновок відповідає сучасним уявленням про функції базальних гангліїв.

Таким чином, хоча механізми програмування рухового акту і не страждають безпосередньо при цьому захворюванні (у хворих немає апраксіческіх порушень), проте в силу порушення попередніх етапів мотиваційного санкціонування і афферентного синтезу рухів можна очікувати появи відомих ускладнень або спотворень в самому процесі програмування.

В даний час показано, Що у хворих паркінсонізмом порушено програмування певних типів руху. Зокрема, експериментально доведено, що при паркінсонізмі порушується регуляція рухів, що вимагають предвосхищающей, антиципирующую корекції (балластіческій компонент («open-loop») довільних рухів), т. е. рухів, ефективність яких цілком визначається заздалегідь заданою програмою. У хворих паркінсонізмом є дефект у створенні внутрішньої моделі їх власних рухів, на підставі якої ці рухи реалізуються і здійснюється випереджаючий їх контроль. Хворі паркінсонізмом у процесах управління рухами більшою мірою орієнтуються на поточну сенсорну інформацію («closed-loop»), ніж на антиципацію. На думку Флауерса, при паркінсонізмі правомірно говорити про наявність дефекту в стратегії рухів.

Близькі ідеї були сформульовані Краусом виходячи з чисто клінічних спостережень за особливостями моторики у хворих паркінсонізмом. За спостереженнями автора, у цих пацієнтів порушується процес випередження рухів, процес моделювання рухомих частин тіла.

Оскільки зворотній зв'язок забезпечує не лише управління рухом, а й сприйняття тіла, остільки при порушенні процесів випереджального моделювання рухів власне тіло, на думку автора, сприймається як «квазі-об'єкт», що веде до посилення порушень рухів.

Автор рекомендує враховувати ці особливості рухового дефекту при лікуванні хворих паркінсонізмом; зокрема, він радить викликати чітке уявлення про власний рух і використовувати інші допоміжні прийоми. Ми також неодноразово спостерігали, що проста інструкція, запропонована хворому під час деяких рухових порушень (наприклад, при симптомі «топтання» тощо), призводить до дивно легкому подоланню цих порушень.