Нами встановлено, що у собак в старості змінюється продукція тестикулярних гормонів і екскреція їх метаболітів з сечею. Вміст тестостерону в крові, що відтікає від яєчок, у них падає з (249277) до(22293 ± 3016) нмоль /л плазми, а андростендіону - з (332832 ± 24463) до (61088 ± ± 6552) нмоль /л плазми.

Поряд із зменшенням секреції тестикулярних андрогенів змінюється і їх співвідношення. Якщо у молодих статевозрілих собак відношення тестостерону до андростендіону дорівнювало 075 то у старих - 036. Це свідчить про відносне переважання секреції ендростендіона над тестостероном, обумовленому, мабуть, зрушенням ферментативних процесівв яєчку.

Про пригніченні андрогенної активності яєчок у старих собак свідчать також різке зменшення кількості інтерстиціальних ендокріноцітов і відсутність зрілих форм сперматозоїдів.

Концентрація більшості стероїдів периферичного кровотоку у здорових чоловіків з віком також зменшується. Так, концентрація тестостерону (Vermeulen і співавт., 1972; Longcope, 1973; Stears і, співавт., 1973) і дигідротестостерону з віком зменшується паралельно, завдяки чому їх співвідношення залишається відносно постійним - 01 (Mahoudeau і співавт., 1974). Характерно, що рівень 17а-прогестерону, прогестерону і андростендіону знижується в крові у чоловіків майже на 20 років раніше, ніж тестостерону.

При оцінці розбіжностей у поглядах на тривалість збереження циркулюючих андрогенів у чоловіків слід враховувати значне уповільнення швидкості метаболічного кліренсу тестостерону у людей похилого віку, у зв'язку з чим рівень тестостерону в периферичної крові у них виявляється не набагато нижче норми (Vermeulen,, 1972; Backer, 1976).

За даними Manguell та співавторів (1979), в нормі у чоловіків 30-50 років рівень глобуліну, що зв'язує статеві гормони, становить лише 45% від рівня, що спостерігається у чоловіків 50-70 років. Dennis і співавтори (1977) відзначають, що активність плазматичного глобуліну, що зв'язує статеві гормони, залежить від віку пацієнта. У чоловіків 22-24 років вона становить 285-10-8М, а в 45-64 роки-4,66-10-8М. Аналогічні результати наведені Backer (1976).

Це свідчить про те, що в старості збільшується здатність статевих гормонів до зв'язування з глобулінами, що призводить до зменшення вмісту вільного тестостерону і естрадіолу. Має значення також нерівнозначність у зв'язуванні окремих андрогенів. Так, що зв'язує здатність ДГТ значно більше, ніж тестостерону (Vermeulen, 1972). Цим можна пояснити відносну стабільність змісту ДГТ протягом усього життя.

Поряд з уповільненням метаболічного кліренсу тестостерону відзначається посилене перетворення на цьому тлі тестостерону в естрадіол (Backer, 1976), що призводить до відносного переважання з віком естрадіолу над тестостероном. За даними Harper і співавторів (1976), Vermeulen, De Sy (1976), Hammond і співавторів (1978), абсолютний рівень естрадіолу-17Р у чоловіків похилого віку майже такий же, як і у молодих.

Разом з тим дослідження деяких авторів свідчать про те, що плазмова концентрація естрогену наростає з віком, ймовірно, за рахунок значного збільшення вмісту естріолу (С. А. Бутрона і Б. С. Коган, 1971; А. Н. Демченко і З. А. Кондратьєва, 1971; Н. В. Свєчникова і співавт., 1971; Pirke, Doerr, 1975; Albeaux-Fernet, 1978). У старіючих чоловіків плазмовий тестостерон може утворюватися в ході периферичного перетворення його попередників (в основному ДГЕА), секретується кірковим речовиною надниркових залоз. Необхідно враховувати і пряме збільшення секреції тестостерону і естрадіолу надпочечниками.

Можливо, в старості це відбувається за рахунок компенсації зниження активності статевих залоз (Е. Тетеря, 1966). Однак у літніх чоловіків плазмовий тестостерон утворюється головним чином з тестостерону, синтезованого і секретується клітинами інтерстиціальними яєчок. Біосинтез невеликої частини тестостерону обумовлений перетворенням попередників, секретується корою надниркових залоз (Pirke, 1977).