Розвиток хіміорезистентності до хініну, Акрихін н похідним 8-амннохіноліна в польових умовах раніше не відзначалося. Однак в останні роки з'явилися вказівки на наявність окремих штамів P. falciparum, що не піддаються лікуванню цими препаратами. В експериментісформовані штами P. berghei, що знизили чутливість до хініну, мепакріну і примахіном (Jacobs, 1965; Peters, 1966).
Поява штамів малярійних паразитів, Резистентних до найбільш активним і широко застосовуваним препаратів-серйозна перешкода в здійсненні програм ліквідації малярії.
Розвиток високого ступеня резистентності збудника інфекції призводить до втрати препаратом практичної цінності і до необхідності заміни його іншим препаратом. Тому великого значення набуває пошук нових препаратів, здатних впливати на резистентні штами.
Для лікування малярії, Викликаної такими штамами, можуть застосовуватися і деякі комбінації препаратів. Так, комбінація сульфамідів і піриметаміну активна щодо штамів P. falciparum, які стали резистентними до піриметаміну. Штами P. falciparum, що втратили чутливість до хлорохіну, виявляються податливими дії сульфамідів і сульфонів (Laing, 1966; Degovin зі співавт., 1966) або їх поєднань з піриметаміном (див. Bruce-Chwatt, 1965); іноді чутливість цих штамів до сульфамідів виявляється навіть підвищеною.
За аналогією з тим, що давно вже було встановлено при туберкульозі та інших бактеріальних інфекціях, отримані польові та лабораторні дані, що комбіноване призначення препаратів може сповільнити розвиток хімнорезістентноеті у малярійних паразитів (Menwissen, 1961; С. А, Рабинович, 1965). Останнім часом з метою попередження розвитку хімнорезістентноеті для масового лікування і хіміопрофілактики малярії починають застосовувати комбінації препаратів.
Такі комбінації повинні включати препарати різних хімічних груп і різного механізму дії, щодо яких не спостерігається розвитку перехресної хіміорезистентності. як, наприклад, проізводние4-амінохінолнна і 8-амінохіноліну, 4-амінохінолнна і піриметамін, сульфоніл і піріметамнн («Хіміотерапія малярії». ВООЗ, 1962; «Лікарська стійкість малярійних паразитів». ВООЗ. 1965; Degovin зі співавт., 1966).
Основними завданнями при лікуванні малярії є: ліквідація гострих проявів шляхом припинення еритроцитарної шизогонії, знищення в крові статевих форм плазмодіїв, що усуває можливість передачі інфекції, і, нарешті, знищення тканинних форм паразита з метою попередження віддалених рецидивів хвороби. Сучасні протималярійні засоби забезпечують швидке і радикальне лікування малярії.
Додаткове застосування патогенетичних (Серцево-судинних, десенсибилизирующих, загальнозміцнюючих) коштів не обхідно тільки при ускладненою малярії, що виникла в результаті пізнього початку або неправильного проведення специфічної терапії.
Специфічне лікування необхідно починати негайно після, клініко-епідеміологічного встановлення діагнозу малярії та взяття товстої краплі крові. Потрібно пам'ятати, що годинник, а іноді й хвилини, витрачені па очікування результатів дослідження крові, можуть коштувати хворому життя.