Для багатьох інфекційних хвороб вакцинація є основною і провідною заходом профілактики. До їх числа цілком обгрунтовано ставилася натуральна віспа. Імунізація є також найпершим заходом для профілактики дифтерії, поліомієліту, правця. Близько до них примикає кір, коклюш (при наявності ефективної малореактогенной вакцини). Практика поголовного введення протиправцевої сироватки без урахування попередньої імунізації пацієнта проти правці і в наявності у нього правцевого антитоксину в крові є анахронізмом.

Перспективним напрямком у зв'язку сетім є розробка експрес-методів визначення вмісту (титру) антитоксину в сироватці крові пацієнта перед введенням йому протиправцевої антитоксичної сироватки з метою профілактики правця. При наявності антитіл до збудника правця введення протиправцевої сироватки недоцільно. Якщо врахувати високу частоту далеко небайдужою сироваткової хвороби (до 10-40%), анафілактоїдних реакцій аж до розвитку в частині випадків анафілактичного шоку і відносно низький ступінь ризику захворювання на правець в певних регіонах, то, безсумнівно, перспективним напрямком є пунктуальне продовження вакцинації дорослих проти правця після вакцинації АКДС в дитячому віці, а також обов'язкова вакцинація осіб, які належать до групи ризику щодо захворювання на правець (військовий контингент, рятувальники, співробітники служби МНС, водії автотранспорту і т.п.).

У зв'язку з отриманням ефективних вакцин проти краснухи та епідемічного паротиту доцільна диференціація прищеплений за статевою ознакою. Дівчаток, достовірно не хворіли на краснуху і при відсутності у них антитіл до вірусу краснухи, слід обов'язково вакцинувати проти краснухи (майже 100% ризик вроджених каліцтв при захворюванні нею в першому триместрі вагітності); хлопчиків слід вакцинувати проти епідемічного паротиту в зв'язку з можливістю розвитку орхоепідідіміта з подальшим чоловічим безпліддям. Всі інші форми цих інфекцій вкрай рідкісні, а антигенна навантаження на імунну систему збільшується, що далеко небайдуже для стану загальної реактивності організму.

Відносно великий групи інших інфекційних хвороб, при яких є ефективні вакцини, тільки імунізація не може грати головної ролі в істотному зниженні захворюваності. Прикладом може служити туберкульоз, при якому накопичений світовий досвід вакцинації БЦЖ з 1920 року. Але в цілому імунізація БЦЖ не вирішила всієї проблеми зниження захворюваності на туберкульоз, в основі поширення якого лежать глибокі соціальні корені (скупченість, безробіття, алкоголізм та ін.)

Імунізація зберігає значення підсобного засоби для профілактики не тільки туберкульозу, а й деяких інших інфекційних хвороб. Утопічно звучить сьогодні вислів французького лікаря Шантомесса, наприклад, про те, що «XX століття побачить зникнення черевного тифу» (була надія на ефективність масової вакцинації проти нього). Проте ні, не побачив XX століття зникнення черевного тифу. Ймовірно, не побачить цього і XXI століття. Кращі вакцини проти черевного тифу в контрольованому епідеміологічному досвіді знижують захворюваність серед щеплених в 10-12 разів.

Очевидно, що не імунізація, А санітарний благоустрій населених місць, забезпечення населення чистою питною водою є головними заходами в профілактиці черевного тифу, так як проблема профілактики і лікування хронічного постинфекционного бактеріоносійства при тифо-паратифозних захворюваннях до сих пір не вирішена, а воно становить близько 5% від числа всіх перехворілих черевним тифом.

При визначенні місця і ролі імунізації в профілактиці багатьох інших інфекційних хвороб, особливо природно-вогнищевих інфекцій, всякий раз необхідно виділяти групи ризику по захворюваності ними та цільовим призначенням використовувати вакцинацію з урахуванням конкретної епідемічної ситуації. Найбільш ефективними визнані живі вакцини.