Олена Алімівна Дамір - професор, керівник кафедри анестезіології та реаніматології РМАПО, заслужений діяч науки РФ. Починала свою наукову діяльність під
керівництвом Євгена Миколайовича Мєшалкіна. Фронтовий хірург, який пройшов усю війну, в повоєнні роки він зайнявся ендотрахеальний наркозом, захистив дисертацію і впровадив методику в клініку. У 1960 році Олена Алімівна пройшла в Копенгагені річні ВООЗівські курси з анестезіології.
- Те, чого вас вчили в Данії, мало принципове відміну від методів вітчизняних анестезіологів?
- Курси ВООЗ найбільш повно представляли досягнення англо-американської школи, в той час як у нас в країні було разностілье. Однак фундаментальних відмінностей не існувало. У практичнихнавичках наші лікарі ні в чому поступалися, але у їхніх закордонних колег була більш різнобічна теоретична підготовка. Цього ж вимагали і від нас - виділяли навіть спеціальну грошову дотацію на покупку медичної літератури, журналів, підручників. Питали серйозно, і життя в Копенгагені була не стільки приємним проведенням часу, скільки дуже напруженою, копіткою працею. Було багато запитань до данським вчителям, до колег з Англії, Німеччини, США. Тоді ж з'явилося бажання -запросити корифеїв зарубіжної анестезіології до нас в країну для циклу лекцій. І, очоливши кафедру в ЦИУ, я почала цю ідею здійснювати.
-Не боялися неприємностей, адже стояли часи «залізної завіси»?
- Я, що називається, в ганьблять зв'язках не булапомічена, проте в КДБ викликали, цікавилися: «Чи не занадто захоплюєтеся закордонними зв'язками?». І в ЦК перед виїздом на міжнародний конгрес на співбесіді була. Пояснювала, пробивала, доводила. Потім, коли мене обрали до виконкому Всесвітньої федерації анестезіологів, стало трохи легше. До того часу вже й іноземні колеги в нашій країні з лекціями виступали, і наші фахівці за кордон їздили. Правда, навіть після численних узгоджень, буквально напередодні виїзду могли когось із списку учасників делегації з якихось незрозумілих причин викреслити.
- Якщо раніше людини могли не пустити за кордон з міркувань «політичних», то сьогодні перед фахівцями не менш гостро стоять проблеми фінансові
- Зараз все ж легше. Приміром, на Європейському конгресі чотири роки тому були присутні 60 російських анестезіологів, на останньому міжнародному конгресі в Канаді - 20. Допомагають медичні фірми. Не з альтруїзму звичайно - російський ринок для них надзвичайно перспективний. Бачимо на конгресах колег з України, Білорусії. А от Грузія, Вірменія, Азербайджан, Молдова, середньоазіатські республіки представлені дуже мало.
- Що, на ваш погляд, на останніх міжнародних конгресах представл
яло найбільший інтерес для російських фахівців?
- Останнім часом набуло широкого поширення рух «доказова медицина». Що це таке? Наприклад, на питання - який наркоз краще застосовувати при операціях у дітей раннього віку, які страждають на діабет - 10 анестезіологів дадуть кілька різних варіантів. Їх просять написати детальний огляд з аргументацією, обраної ними методики, а в рамках того ж конгресу, в робочих групах, прийняті ними рішення аналізують публічно. В результаті дійшли висновку - оптимальним для введення в наркоз є такий-то препарат, для його підтримки - такий, для виведення - такий. Можна заперечити, що в більшості західних країн існують офіційні протоколи лікування тієї чи іншої патології. Але, потрібно пам'ятати, що медична наука і практика рухаються вперед, впроваджуються нові апарати та препарати - змінюються і рекомендації.
Так що з міжнародними контактами у нас все нормально. А ось найболючіша проблема у нас сьогодні - обладнання, яке знаходиться навіть не на межі, а за межею списання - морально застаріле і зношене. І всі приїжджають до нас на цикли курсанти говорять саме про це.
-Доказова медицина дозволяє з усіх нововведень вибрати найкращі. Для нашої країни це особливо актуально, тому що робота в галузі стандартизації поки ще надзвичайно далека від завершення. Але чи так вже потрібно копіювати західні схеми та лікувати «по протоколу»?
- Стандарти - дуже важлива річ, що дозволяє вирішувати як проблеми страхової медицини, так і юридичні питання. Протоколи дозволяють побачити, чи правильно витрачено страхові гроші, а за певних ускладненнях, негативні наслідки анестезії, проаналізувати - чи правильно все зроблено лікарем.
Поки ж наша страхова медицина відрізняється від тієї ж американської знеособленістю. У лікарню вкладається енна сума страхових грошей, а що з них витрачено на конкретного хворого - невідомо. У США в лікарні аналогічної Боткінської тільки у відділенні анестезіології близько 15 чоловік технічного персоналу займаються тим, що фіксують витрати клініки на кожного конкретного хворого і відстежують оплату цих рахунків страховими компаніями.
керівництвом Євгена Миколайовича Мєшалкіна. Фронтовий хірург, який пройшов усю війну, в повоєнні роки він зайнявся ендотрахеальний наркозом, захистив дисертацію і впровадив методику в клініку. У 1960 році Олена Алімівна пройшла в Копенгагені річні ВООЗівські курси з анестезіології.
- Те, чого вас вчили в Данії, мало принципове відміну від методів вітчизняних анестезіологів?
- Курси ВООЗ найбільш повно представляли досягнення англо-американської школи, в той час як у нас в країні було разностілье. Однак фундаментальних відмінностей не існувало. У практичнихнавичках наші лікарі ні в чому поступалися, але у їхніх закордонних колег була більш різнобічна теоретична підготовка. Цього ж вимагали і від нас - виділяли навіть спеціальну грошову дотацію на покупку медичної літератури, журналів, підручників. Питали серйозно, і життя в Копенгагені була не стільки приємним проведенням часу, скільки дуже напруженою, копіткою працею. Було багато запитань до данським вчителям, до колег з Англії, Німеччини, США. Тоді ж з'явилося бажання -запросити корифеїв зарубіжної анестезіології до нас в країну для циклу лекцій. І, очоливши кафедру в ЦИУ, я почала цю ідею здійснювати.
-Не боялися неприємностей, адже стояли часи «залізної завіси»?
- Я, що називається, в ганьблять зв'язках не булапомічена, проте в КДБ викликали, цікавилися: «Чи не занадто захоплюєтеся закордонними зв'язками?». І в ЦК перед виїздом на міжнародний конгрес на співбесіді була. Пояснювала, пробивала, доводила. Потім, коли мене обрали до виконкому Всесвітньої федерації анестезіологів, стало трохи легше. До того часу вже й іноземні колеги в нашій країні з лекціями виступали, і наші фахівці за кордон їздили. Правда, навіть після численних узгоджень, буквально напередодні виїзду могли когось із списку учасників делегації з якихось незрозумілих причин викреслити.
- Якщо раніше людини могли не пустити за кордон з міркувань «політичних», то сьогодні перед фахівцями не менш гостро стоять проблеми фінансові
- Зараз все ж легше. Приміром, на Європейському конгресі чотири роки тому були присутні 60 російських анестезіологів, на останньому міжнародному конгресі в Канаді - 20. Допомагають медичні фірми. Не з альтруїзму звичайно - російський ринок для них надзвичайно перспективний. Бачимо на конгресах колег з України, Білорусії. А от Грузія, Вірменія, Азербайджан, Молдова, середньоазіатські республіки представлені дуже мало.
- Що, на ваш погляд, на останніх міжнародних конгресах представл
яло найбільший інтерес для російських фахівців?
- Останнім часом набуло широкого поширення рух «доказова медицина». Що це таке? Наприклад, на питання - який наркоз краще застосовувати при операціях у дітей раннього віку, які страждають на діабет - 10 анестезіологів дадуть кілька різних варіантів. Їх просять написати детальний огляд з аргументацією, обраної ними методики, а в рамках того ж конгресу, в робочих групах, прийняті ними рішення аналізують публічно. В результаті дійшли висновку - оптимальним для введення в наркоз є такий-то препарат, для його підтримки - такий, для виведення - такий. Можна заперечити, що в більшості західних країн існують офіційні протоколи лікування тієї чи іншої патології. Але, потрібно пам'ятати, що медична наука і практика рухаються вперед, впроваджуються нові апарати та препарати - змінюються і рекомендації.
Так що з міжнародними контактами у нас все нормально. А ось найболючіша проблема у нас сьогодні - обладнання, яке знаходиться навіть не на межі, а за межею списання - морально застаріле і зношене. І всі приїжджають до нас на цикли курсанти говорять саме про це.
-Доказова медицина дозволяє з усіх нововведень вибрати найкращі. Для нашої країни це особливо актуально, тому що робота в галузі стандартизації поки ще надзвичайно далека від завершення. Але чи так вже потрібно копіювати західні схеми та лікувати «по протоколу»?
- Стандарти - дуже важлива річ, що дозволяє вирішувати як проблеми страхової медицини, так і юридичні питання. Протоколи дозволяють побачити, чи правильно витрачено страхові гроші, а за певних ускладненнях, негативні наслідки анестезії, проаналізувати - чи правильно все зроблено лікарем.
Поки ж наша страхова медицина відрізняється від тієї ж американської знеособленістю. У лікарню вкладається енна сума страхових грошей, а що з них витрачено на конкретного хворого - невідомо. У США в лікарні аналогічної Боткінської тільки у відділенні анестезіології близько 15 чоловік технічного персоналу займаються тим, що фіксують витрати клініки на кожного конкретного хворого і відстежують оплату цих рахунків страховими компаніями.
...