Великих успіхів досягли вітчизняні автори у розвитку радянської щелепно-лицьової ортопедії після Великої Жовтневої соціалістичної революції. Так, в 1919 р. булаопублікована цінна книга Г. І. Вільга «Допомога на фронті пораненим в щелепу». Ця книга в свій час мала безсумнівно важливе значення в справі надання допомоги щелепно-лицьовим пораненим.

На I, II і III одонтологічних з'їздах, Що відбувалися в 1923 1925 і 1928 рр, Були заслухані доповіді М. М. Ванкевич, О. Є. і Е. Е. Бабицький про ортопедичному лікуванні окремих переломів нижньої щелепи, верхньої щелепи і комбінованих переломівобох щелеп. На III одонтологічному з'їзді (1928) було заслухано доповідь А. І. Дардика теж про лікування переломів щелеп дротяними шинами.

Доповіді вийшли з керованої А. А. Лімберг клініки, в якій вже тоді з великою методичністю, глибоким знанням особливостей щелепно-лицьової травми і великим розмахом творчої ініціативи розроблялися питання лікування щелепно-лицевих поранень. Ці доповіді прозвучали як новеслово в «складному протезуванні» (так тоді називалися щелепно-лицьова ортопедія і протезування).

Зміст цих доповідей відобразило ті зміни і удосконалення, які були внесені в методику виготовлення гнутих дротяних шин по Тігерштедту і описані А. А. Лімберг в 1927 р. в керівництві «Практична травматологія».

Методи лікування, Викладені вдоповідях, сприяли впровадженню простого методу іммобілізації уламків при переломах щелеп замість складних і трудомістких незнімних апаратів, що застосовувалися в той час. Ці автори також довели на великому клінічному матеріалі важливість содружественной роботи хірурга і ортопеда, бо тільки паралельно надається допомога цих двох фахівців може поєднувати хірургічну обробку рани із збереженням специфіки травми в області зубочелюстной системи, а саме виправленняпорушеного прикусу.

Незабаром у зв'язку з успішним розвитком щелепно-лицевої ортопедії, а головним чином внаслідок зростання її оборонного значення були написані розділи в підручниках і монографіях, а потім цілі монографії та дисертації, присвячені повністю питань щелепно-лицьової ортопедії. Так, А. А. Лімберг в роботах під назвою «Пошкодження м'яких частин та кісток обличчя», врозділі підручника «Хірургічна стоматологія» А. А. Лімберга і П. П. Львова (1938), «Шинування при переломах щелеп» (1940) докладно виклав методику надання першої допомоги, простого і складного спеціального лікування переломів щелеп та інших кісток обличчя. У цих працях А. А. Лімберг виявив глибокі знання в щелепно-лицевої ортопедії, сприяв впровадженню раціональних методів лікування переломів щелеп, в тому числі і своїх оригінальних пропозицій і цінних модифікацій шинТігерштедта.

І. Г. Лукомський в роботах під назвою «Військова травма щелепно-лицьової області та догляд за пораненими» (1934), «Травматичні пошкодження щелепно-лицьової області» (відділ підручника «Клініка хвороб зубів і порожнини рота» Е. М. Гофунг та І. Г. Лукомського. М., 1936), «Травматологія щелепно-лицьової області» (відділ підручника «Хірургічна стоматологія» А. І. Євдокимова, І. Г. Лукомського, І. М. Старобінскі 1950) одним з перших виклав з глибокою ерудицією основи надання допомоги щелепно-лицьовим пораненим, запропонував оригінальну класифікацію переломів щелеп, систематизував прийоми догляду за щелепно-лицьовими пораненими.

Д. А. Ентін в книзі «Військово-щелепна хірургія», в розділах книги «Досвід радянської медицини у Великій Вітчизняній війні 1941-1944 рр» та інших роботах виклав історію розвитку щелепно-лицевої хірургії, розробив спеціальні методи лікування щелепно-лицевих поранених на різних етапах евакуації, розробив організаційні форми спеціалізованої допомоги при військової щелепно-лицьової травми і відбив багатющий досвід і глибокі знання, накопичені автором як учасником бойових операцій Радянської Армії в боротьбі з білофінами і в період Великої Вітчизняної війни.

А. Е. Рауер в книзі «Переломи щелеп та пошкодження м'яких тканин» широко й талановито описав методи хірургічного лікування переломів щелеп в тісному поєднанні з ортопедичними заходами, без яких значно знижується, а іноді і зводиться до нуля ефективність лікування щелепно-лицевих поранених.

А. А. Кьяндскій в книзі «Протези особи, щелеп та шини» вперше описав докладно численні апарати, що застосовуються в щелепно-лицевої ортопедії.

Б. Н. Бинін і А. І. Бетельман в підручнику «Ортопедична стоматологія» (1947) присвячують розділ питань щелепно-лицьової ортопедії. в яких вперше у вітчизняній спеціальній літературі ортопедична щелепно-лицьова апаратура викладається в ув'язуванні її з лікуванням різних нозологічних одиниць (переломи щелеп і їх ортопедичне лікування, дефекти твердого та м'якого піднебіння і ортопедичні втручання, неправильно зрощені переломи щелеп і їх ортопедичне лікування і т. д .). В такому плані і з такою ж систематичністю викладені питання щелепно-лицьової ортопедії Я. М. Збаржем та І. М. Оксманом в підручнику «Ортопедична стоматологія» А. І. Бетельмана і Б. Н. Биніна (1951).

Слід також зазначити роботи по щелепно-лицьової ортопедії А. І. Євдокимова, Н. М. Міхельсона, М. В. Мухіна, В. М. Уварова, І. М. Старобінскі, Г. А. Васильєва, С. Н. Вайсблата та ін

В результаті поглибленого вивчення і розробки питань щелепно-лицьової ортопедії були вдосконалені організаційні форми і методи лікування поранених.