У захисно-пристосувальні процеси роль залоз внутрішньої секреції дуже велика. Порушення їх функції, обумовлене травмами, інфекцією та іншими причинами, може також несприятливо позначатися на обмініречовин і функціональному стані органів, що додатково погіршує захисно-адаптаційні реакції всього організму. Нормальне ж їх функціонування сприяє одужанню. У зв'язку з цим теоретичне і практичне значення набуває теорія Г. Сельє, згідно з якою гіпоталамус, гіпофіз і наднирники, керуючи адаптаційними процесами, забезпечують гомеостаз - постійність внутрішнього середовища цілісного організму. Доведено, що задні ядра гіпоталамуса здійснюють інтеграціюсимпатичних, а передні - парасимпатичних функцій.

Ці ядра виконують координаційну функцію гіпоталамуса, Яка протікає під контролюючим і інтегруючим впливом кори і структури вісцерального мозку, до складу якого входить гіпоталамус.

Далі встановлено, що гіпоталамус є центром єдиної системи багатоланкових механізмів прямих і зворотнихзв'язків залоз внутрішньої секреції. У ньому утворюються перші гормональні речовини, звані рилизинг-факторами (їх близько 10). Відомо, що порушення будь-якої ланки гормональної системи викликає зміна обміну в будь-якому органі або у всьому організмі, що призводить до розвитку хвороби, зумовленої ендогенним фактором. Недолік, наприклад, кортикостероїдів призводить до Аддісона хвороба, а надлишок їх сприяє розвитку хвороби Іценко-Кушинга (ожиріння, гіпертонія, крихкість кісток та ін.)

Доведено, що синтез ферментів визначається генами - Носіями спадкової інформації, зосередженої в хромосомах клітинного ядра. Гормони ж, не змінюючи спадкової програми, керують нею. Під впливом гормонів гени можуть переходити з неактивного стану в активне і навпаки. Це означає, що вплив гормонів на гени, а останніх на ферменти, під впливом яких в організмі протікають все біохімічні процеси,відбувається, як стверджує Н. Юдаев, за формулою гормон - ген - фермент. Отже, направлено змінюючи гормональну функцію, можна управляти через систему генів ферментативними системами, обміном речовин, а отже, і адаптаційними реакціями, які, як відомо, можуть порушуватися під впливом травмуючих та інших факторів зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Сутність управління захисно-пристосувальними процесами, За Г. Сельє, представляється в наступному вигляді. В гіпоталамусі виникає збудження, адекватне ступеня та тривалості впливу на нього звичайних та надзвичайних подразнень, що йдуть з периферії, внутрішніх органів і внутрішнього середовища. У збудженому гіпоталамусі як нейроендокринної залозі відповідно до ступеня роздратування виробляється нейрогормон, який, проникнувши в капіляри, переноситься по портальної артерії в гіпофіз. Під впливомнейрогормона і рефлекторного впливу з боку кори головного мозку і центрів підкірки гіпофіз виробляє адренокортикотропний (АКТГ) і соматотропний (СТГ) гормони, що надходять в кров. Циркулюючи в крові, вони впливають на клітини організму і кору надниркових залоз.

Збуджені АКТГ клітини кори надниркових залоз виробляють гормон кортизон, який так само, як і АКТГ, послаблює захисно-адаптаційні реакції на травму іінші подразнення. Обидва ці гормону віднесені автором до протизапальну. Під впливом же СТГ кора наднирника виділяє дезоксикортикостерон (Докса). Цей гормон, навпаки, посилюючи адаптаційні реакції, є запальним. Так, СТГ, будучи одним з гормонів, що встановлюють зв'язок між головним мозком і залозами внутрішньої секреції, контролює синтез гормону росту. Відомо, що застосування соматотропіну або молекули, аналогічної йому, попереджає зайве виділення гормону росту і розвиток акромегалії. Можливо, що СТГ надає певний вплив і на пухлинний ріст. Встановлено його участь в регулюванні рівня цукру в крові. Доведено, що соматотропін підтримує адаптаційне рівновагу між інсуліном (знижує вміст цукру в крові) і глюкагоном (що підвищує його зміст), відповідальними за фізіологічний рівень цукру в крові. Таким чином, регулюючи систему інсулін - глюкагон, можна управляти цією системою з метою профілактики та лікування.

Для більш повного уявлення біологічної схеми механізму нейрогуморальної регуляції запальної реакції та інших адаптаційних процесів необхідно враховувати і роль простагландинів. Будучи продуктом клітинних мембран, простагландини виявляються тонкими специфічними для відповідних клітин перетворювачами неспецифічних імпульсів, що йдуть до них від нервової та ендокринної систем. Це означає, що гормон, або медіатор, першого порядку, будучи першим посланцем відповідно ендокринної або нервової систем, активує за допомогою одного або декількох ензимів синтез клітинної мембраною специфічного для даної клітини простагланди-ну (гормон другого порядку). Цей простагландин, в свою чергу, активує всередині клітини пусковий ензим, під впливом якого в ній синтезується циклічний аденозинмонофосфат, точно передає їй вказівки (накази) гормону, або медіатора, першого порядку. На це клітина відповідає притаманною їй реакцією і функцією.

Таким чином, неспецифічне вплив гормонів, Або медіаторів, першого порядку на відповідні клітинні простагландини викликає специфічний відповідь кожного органу, що складається в загальний адаптаційний і функціональний відповідь організму. При цьому простагландини беруть участь і в регуляції запальної реакції.

З усього викладеного випливає, що відповідна захисно-пристосувальна реакція організму на травмуючі та інші надзвичайні впливу регулюється нервовою системою і гуморальними факторами за посередництвом простагландинів.

Наведені теоретичні положення і практичний досвід вказують на можливість керування відповідною реакцією організму на травми та інші надзвичайні чинники шляхом впливу на нервову й ендокринну системи засобами і методами патогенетичної терапії (новокаїнові блокади, медикаментозний сон, фізіотерапія, голковколювання, ін'єкції гормонів гіпофіза - АКТГ, СТГ, кори надниркових залоз - кортизон, Докса та ін.)
Клінічно загальна реакція високоорганізованих тварин на сильну травму може проявлятися у вигляді непритомності, колапсу, шоку або проявлятися коматозним станом.