Професор А.П. Ніконов, к.м.н. О.Р. Асцатурова
ММА імені І.М. Сеченова
В даний час урогенітальний хламідіоз є одним з найпоширеніших захворювань, що передаються статевим шляхом. Його частота в популяції серед жінок репродуктивного віку в середньому становить 6-8%. Відомо, що збудник даного захворювання - Chlamydia trachomatis - Володіє вираженим тропізмом до циліндричного епітелію і перш за все вражає слизову уретри і цервікального каналу.Зазвичай хламідійна інфекція протікає безсимптомно (до 75%). Найбільш характерні клінічні прояви - уретрит і слизисто-гнійний цервіцит , А при подальшому поширенні інфекційного процесу - ендометрит, сальпінгоофорит, іноді - проктит і перігепатіт. Крім того, як слідство хламідійної інфекції можливі серйозні порушення репродуктивної функції (позаматкова вагітність і трубне безпліддя). Під час вагітності можлива передачаC. trachomatis плоду з подальшим виникненням різноманітних ускладнень. Ризик неонатального інфікування становить більше 30%. У переважній більшості випадків це відбувається інтранатально в момент проходження плода через інфікований родовий канал. Найбільш поширеним проявом захворювання у новонароджених є гнійний кон'юнктивіт (25-50%), який розвивається через 1-2 тижні післяпологів. Дещо рідше відзначається хламідійна пневмонія (10-20%), зазвичай протікає в легкій формі і що виявляється у віці 1-2 місяців[5].
Враховуючи вищевикладене, доцільність терапії урогенітального хламідіозу в даний час не викликає сумнівів.
За кордоном вже давно приділяється велика увага розробці стандартів лікування даного захворювання. Так, наприклад, у США єдині стандартнісхеми лікування хламідійної інфекції офіційно представлені центром з профілактики та контролю за захворюваннями (CDC) в розділі діагностики та лікування ІПСШ; також є аналогічні Європейські рекомендації. До препаратів, які включені в ці стандарти лікування, пред'являються строгі вимоги: висока ефективність, добра переносимість і мала токсичність, доступна ціна, можливість перорального прийому та застосування під час вагітності.
До недавнього часупрепаратом вибору в терапії урогенітального хламідіозу був доксициклін - антибіотик, що відноситься до групи тетрациклінів. Виразність терапевтичного ефекту при лікуванні тетрациклінами пояснюється їх здатністю порушувати синтез білка в мікробній клітині. Як відомо, доксициклін вже дуже давно застосовується для лікування хламідійної інфекції. Багато дослідників неодноразово доводили високу ефективність препарату (91-98%) і відзначали, як перевага, низьку вартість стандартноїтерапії (100 мг 2 рази на добу перорально протягом 7 днів). Однак у препарату є й істотні недоліки. У роботах по переносимості та безпеки доксицикліну найчастіше були відзначені такі побічні ефекти, як нудота і блювота, рідко розвивалася фотосенсибілізація, і як серйозне побічне явище було описано порушення утворення кісткової тканини, дефекти емалі зубів, уповільнення лінійного росту кісток. Тому застосування доксицикліну, як і інших тетрациклінів, протипоказано підчас вагітності та годування груддю.
Найважливіше місце в стандартах терапії урогенітального хламідіозу займають макроліди. Їх антимікробний ефект обумовлений порушенням синтезу білка рибосомами мікробної клітини. Найбільш добре вивчена група макролідів, до яких відноситься перший природний препарат цього класу - еритроміцин. Згідно багаторічному досвіду, еритроміцин є доступним, ефективним і безпечним антибактеріальнимзасобом. Варто відзначити, що довгий час еритроміцин був єдиним антибіотиком, який застосовувався для лікування урогенітального хламідіозу під час вагітності. За наявними в літературі даними, його ефективність досить висока - 83-95%. Проте більшість авторів вказують, що виражені побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, що призводять до відмови пацієнток від лікування еритроміцином, а також висока курсова доза і необхідність багаторазового прийому препаратузнижують прийнятність цього методу лікування[4,6]. Тому дослідники продовжують пошук нових антибактеріальних засобів для лікування хламідійної інфекції і, як результат, вже отримані напівсинтетичні макроліди - азитроміцин, кларитроміцин і рокситроміцин, що володіють поряд з вираженою противохламидийной активністю високою біодоступністю і мінімальними побічними ефектами.
В цьому відношенні найбільш перспективним представляєтьсявикористання азитроміцину (Хемоміцин). Цей антибіотик володіє унікальними характеристиками: високим рівнем всмоктування в ШКТ і стійкістю в кислому середовищі, високою концентрацією в тканинах, тривалим періодом напіввиведення, можливістю проникнення всередину ураженої клітини і здатністю блокувати фазу перетворення елементарних тілець хламідій в ретикулярні тільця. Істотною перевагою азитроміцину в терапії урогенітальногохламідіозу є можливість одноразового перорального прийому 1 г препарату. Ряд порівняльних рандомізованих досліджень підтверджує високу ефективність азитроміцину - 91-97%, значне зниження частоти побічних ефектів з боку шлунково-кишкового тракту (74% в порівнянні з такою при використанні еритроміцину - 388%) і відсутність несприятливого впливу на плід[6].
Останнім часом все частіше стали з'являтися повідомлення про успішне застосування інших макролідів.Так, наприклад, для лікування хламідійної інфекції Ridgway G. пропонує використовувати джозаміцин 500 мг 2 рази на добу або рокситроміцин 300 мг на добу протягом 7 днів, демонструючи в своїх роботах їх високу ефективність (93-97%), порівнянну з такою при стандартній терапії доксицикліном. Крім того, в експериментальних та клінічних дослідженнях встановлена висока антимікробна активність щодо C. trachomatis та інших макролідів -кларитроміцину і спіраміцину. За даними різних авторів, ефективність лікування спіраміцином в дозі 3 млн. ОД 3 рази на добу протягом 10 днів становить 90-98%, а застосування кларитроміцину (250 мг 2 рази на добу протягом 7 днів) у жінок з урогенітальним хламідіозом призводить до лікування в 94% випадків. Але, на жаль, представлені дослідження не є плацебо-контрольованими, що дещо знижує їх достовірність. Таким чином, всі сучасні макролідиє високоефективними і безпечними для лікування хламідійної інфекції. Однак суттєвою перевагою азитроміцину є зручність застосування [4].
Слід відзначити ще одну групу антибактеріальних засобів, що застосовуються в терапії урогенітального хламідіозу - фторхінолони. Для препаратів цього класу (ципрофлоксацин, офлоксацин, пефлоксацин тощо) характерні висока біодоступність, тривалий періоднапіввиведення і проникнення в мікробні клітини у високих концентраціях. Дані препарати стали застосовуватися для лікування хламідійної інфекції в кінці 70-х - початку 80-х років і, на думку більшості дослідників, найбільш ефективним і безпечним серед них визнано офлоксацин. У більшості робіт повідомлялося про успішну терапії офлоксацином (80-100% пацієнтів). До того ж автори звертали увагу, що найбільш часто використовувана схема лікування офлоксацином - 300 мгперорально 2 рази на добу протягом 7 днів - аналогічна по кратності і тривалості прийому схемою лікування доксицикліном, тому прийнятність лікування цими препаратами приблизно однакова[3]. Таким чином, в даний час офлоксацин - єдиний з фторхінолонів, який входить у стандарти лікування урогенітального хламідіозу. Інші фторхінолони виявилися або неефективними (ципрофлоксацин), або часто викликали виражені побічні ефекти (флероксацин)[6]. Останнімдесятиліття з'явилися фторхінолони нового покоління (левофлоксацин, моксифлоксацин, спарфлоксацин, клінафлоксацін та ін) з поліпшеними фармакологічними властивостями і меншою токсичністю, але, на жаль, поки що недостатньо даних, щоб достовірно оцінити переваги їх застосування для лікування хламідійної інфекції.
Таким чином, в даний час згідно загальносвітовою рекомендаціям препаратами вибору для лікування хламідійної інфекції у дорослих є азитроміцин ідоксициклін.
Рекомендовані схеми:
- 1 г азитроміцину перорально одноразово
або
- 100 мг доксицикліну перорально 2 рази на добу протягом 7 днів.
При цьому експерти відзначають, що прийом одноразової дози азитроміцину під наглядом медичного персоналу може бути більш доцільним, у порівнянні здоксицикліном, в популяціях з низьким рівнем обертаністю за медичною допомогою і незадовільним дотриманням режиму лікування[2].
Еритроміцин і офлоксацин застосовують, як альтернативні препарати.
Альтернативні схеми:
- Еритроміцин 500 мг перорально 4 рази на добу протягом 7 днів
або
- Офлоксацин300мг перорально 2 рази на добу протягом 7 днів.
Офлоксацин набагато дорожче доксицикліну і не має переваг перед ним, за винятком тих випадків, коли необхідно одночасне лікування інфекції, викликаної Neisseria gonorrhoeae [2].
Особливий інтерес для клініцистів представляє лікування хламідійної інфекції у вагітних. Відомо, що тетрацикліни і фторхінолони протипоказані для застосування під час вагітності. Взв'язку з цим для лікування хламідійної інфекції у вагітних препаратами вибору, на загальну думку, є макроліди, зокрема, еритроміцин. Але еритроміцин нерідко викликає побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту, які змушують пацієнток припинити лікування.
Багато дослідників вважають найбільш перспективним для терапії хламідіозу під час вагітності азитроміцин (Хемоміцин). Незважаючи на невеликекількість даних, за результатами Кокрановского огляду можна зробити висновок, що лікування азитроміцином більш ефективно, оскільки вагітні краще переносять одноразовий прийом азитроміцину, ніж тривалий курс еритроміцину. Але в той же час відсутність довгострокових великомасштабних досліджень несприятливого впливу препарату на плід поки трохи обмежує його широке застосування в рутинній клінічній практиці. Тому в даний час в стандартах лікування під час вагітностіазитроміцин розглядається, як альтернативний препарат[1].
Останнім часом стали з'являтися окремі повідомлення про успішне застосування інших макролідів - джозаміцину, ровамицин та ін Однак представлені дослідження не є плацебо-контрольованими, а нечисленність груп вагітних не дозволяє оцінити реальну ефективність і безпеку цих препаратів[4].
За підсумками ряду досліджень рекомендується використовувати амоксицилін, який безпечний під час вагітності і досить ефективний для лікування хламідійної інфекції - в декількох рандомізованих дослідженнях він продемонстрував ефективність 85-99% в поєднанні зі зниженням частоти побічних ефектів (15-128% в порівнянні з такою при прийомі еритроміцину - 231-316%). У 2000 р. опублікований систематичний Кокранівська огляд, в якому представлені дані всіх порівняльних досліджень режимів антибіотикотерапії у вагітних з хламідіозом. Огляд включає 11 рандомізованих контрольованих досліджень, в яких аналізувалася порівняльна ефективність застосування еритроміцину, азитроміцину і амоксициліну. Показник мікробіологічної излеченности, що свідчить про ліквідацію збудника і про відсутність ризику захворювання для новонародженого, становить близько 90% для всіх досліджених антибіотиків, а при застосуванні плацебо - 12%[1]. Отримані результати свідчать, що прийом амоксициліну призводить до ліквідації хламідійної інфекції у 85-99% вагітних, хоча раніше в експериментах in vitro було показано, що C. trachomatis малочутлива до дії амоксициліну. Тому додаткові контрольовані дослідження повинні остаточно встановити ефективність застосування амоксициліну щодо ризику розвитку неонатальної хламідійної інфекції.
Ряд робіт присвячений досвіду застосування кліндаміцину в терапії урогенітального хламідіозу під час вагітності. Ефективність застосування кліндаміцину і еритроміцину, а також частота виникнення при цьому побічних ефектів практично не розрізнялися. Прийом кліндаміцину продемонстрував високий рівень излеченности (96%), але ця стратегія виявилася значно дорожчий в порівнянні з іншими схемами лікування і як наслідок цього - менш доцільною[6].
Рекомендовані схеми під час вагітності:
- Еритроміцин 500 мг перорально 4 рази на добу протягом 7 днів
або
- Еритроміцин 250 мг перорально 4 рази на добу протягом 14 днів
або
- Азитроміцин 1 г перорально в одноразової дозі
або
- Амоксицилін 500 мг перорально 3 рази на добу 7 днів.
Оскільки препарати, рекомендовані для лікування хламідійної інфекції, мають високу ефективністю, пацієнти не потребують повторному обстеженні на наявність C. trachomatis після завершення курсу лікування (за винятком випадків збереження симптомів або підозри на реінфекції). Контроль излеченности може бути рекомендований через 3 тижні після закінчення лікування еритроміцином, так як часті побічні ефекти з боку шлунково-кишкового тракту можуть змусити пацієнтку порушити режим лікування.
Література:
1. Brocklehurst P., Rooney G. National Perinatal Epidemiology Unit, Institute of Health Sciences, Old Road, Headington, Oxford, UK, OX3 7LF. Cochrane Database Syst Rev 2000; (2): CD000054. Interventions for treating genital chlamydia trachomatis infection in pregnancy.
2. Centers for Disease Control and Prevention. Sexually Transmitted Diseases Guidelines 2002. MMWR: 2002; 51 (No.RR-6).
3. Heystek MJ, Tellarini M, Sebmitz H. J Antimicrob Chemother 1999; 44 (suppl.A): 143.
4. Ridgway G.L. In: New Macrolides, Azalides and Streptogramins in Clinical Practice. Ed. Neu H.C., Young L.S., Zinner S.H., Acar J. F. Pub. Dekker New York, USA, 1995; 147-54.
5. Sweet R.L., Gibbs R.S. Chlamydial infections. In: Infectious diseases of the female genital tract. Williams (Wilkins, Baltimore, USA. - 1995. - P. 87-102.
6. Weber JT, Johnson RE New treatments for Chlamydia trachomatis genital infection. //Clin.Infect.Dis. - 1995. - V. 20 (Suppl.1).-P.66-71.