Досвід сучасної медицини та практика використання лікувальних стандартів дозволяють виділити основні групи антибіотиків, які використовуються для інтратекального вступу, саме з урахуваннямнайбільш вірогідною природи збудників і очікуваної їх резистентності до антибіотиків з корекцією етіотропного лікування після отримання результатів етіологічно спрямованого обстеження.

На сучасному етапі такі препарати, як пеніцилін, стрептоміцин, Олеандоміцин, морфоциклин, неоміцин, мономіцин, левоміцетину гемисукцинат, поліміксин-М для інтратекального введення не використовують через вираженої токсичності.

Методика введення лікарських препаратів в субарахноїдальний простір полягає в наступному:
- Разову дозу препарату, що вводиться розводять в 2-3 мл ізотонічного розчину натрію хлориду;
- Після здійснення люмбальної пункції канюлю шприца вставляють в павільйон пункціонноі голки і набирають у шприц до 5-6 мл СМ Ж і повільно вводять 2-3 мл вмісту шприца в субарахноїдальний простір,потім знову наповнюють шприц СМЖ до 5 мл і повільно вводять весь вміст шприца. Після маніпуляції пункційну голку витягують. Якщо стан хворого дозволяє, то йому показано знаходження в ліжку з піднятим ножним кінцем протягом 30 хв.

Якщо інтратекально введення антибіотиків виконується у вигляді курсу, то показаннями для скасування даної маніпуляції є:
- Поява ознак токсичного впливу препарату;
- Зниження вмісту білка в спинномозковій рідині нижче 1 г /л;
- Наступ лімфоцитарною санації спинномозкової рідини (крім туберкульозного ураження ЦНС).

При продовженні інтратекального введення антибіотиків і наявності цих показань до його скасування значно зростає ризик розвитку різних токсичних ускладнень терапії.
Крім антибіотиків, У практичній медицині використовують метод ендолюмбального запровадження та інших лікарських препаратів, в основному патогенетичної спрямованості.

Лікувальні інсуфляції при мієлографії

Повітря або кисень в лікворосодержащіх простору в неврологічній практиці вводять, головним чином, при рентгенодіагностиці (пневмомієлографії, пневмоенцефалографія). Значно рідше газ в субарахноїдальний простір вводять з лікувальною метою. І лише в окремих випадках невролог вводить в субарахноїдальний простір спеціальні рентгеноконтрастірующіе речовини (мієлографія).

При встановленні показань до мієлографії слід враховувати також можливість терапевтичного ефекту від ендолюмбально інсуффляціі повітря або кисню. Його можна очікувати при обмежених сліпчівий арахноидитах спинного мозку і попереково-крижових арахнорадікулітах. Застосовувана нами методика лікувальних інсуффляціі відрізняється деякими особливостями.

Після люмбальної пункції звичайним способом (з виведенням 10-12 мл СМЖ) хворого укладають з піднесеним становищем тазу вгору тією стороною тіла, де корінцеві симптоми різкіше виражені. В цю ж сторону звертають і просвіт пункційної голки. Кисень (або повітря) з шприца на 20 мл під деяким тиском вводять ендолюмбально, після чого голку негайно витягають.

Після введення кисню хворому надають положення з піднятим тазом, транспортують у палату і укладають в ліжко в цьому ж положенні на 10-12 ч. Для збереження піднесеного положення таза ножний кінець ліжка піднімають, під таз підкладають подушки. Введення кисню хворі переносять краще, ніж повітря: менш різко бувають виражені і швидше проходять явища менінгізма.